Позначка: артос

Артос – особливий хліб або ж просфора великого розміру, котра освячується священнослужителями в день Святої Пасхи. Саме слово грецьке, у перекладі – квасний хліб. Інші назви Артоса – «Дарник», або «Просфора всеціла» (на відміну від тієї, з якої витягується Агнець або частички). На Артосі зображений хрест, на якому видно лише терновий вінець, але немає Розп’ятого – це ознака перемоги Христової над смертю, або зображення Воскресіння Христового.  Також на нього зверху може бути бути покладено особливу «артосну» ікону Воскресіння Христового круглої форми. Під час святкових Пасхальних хресних ходів, що звершуються щодня упродовж Світлого тижня, Артос обов’язково обноситься навколо храму.

Перші згадки про використання Артосу історики пов’язують з Евергедитським типіконом (І пол. XІІ ст.) Там чин освячення Артосу або « чину піднесення Артосу за великодніми трапезами) тісно пов’язаний своїм походженням із «Чином про панагії» (чину піднесення просфори на честь Пресвятої Богородиці за трапезами протягом всього року). Згідно його вказівок у Світлий понеділок після трапези настоятель благословляв принесені хліби словами «Благословен Бог наш, що живить нас». І далі, всі співали «Христос Воскрес». А в суботу принесені хліби розділялись та роздавались перед трапезою. Історію Артосу також пов’язують із святими Апостолами, які після Вознесіння Господнього завжди залишали для Нього частку хліба, тим самим зображаючи Його присутність посеред них на трапезах  (Мф. 28, 20).

Сам Спаситель наш Ісус Христос називав себе «Хлібом Життя» «Я є хліб життя, хто приходить до Мене, не відчуватиме голоду, і хто вірує в Мене, ніколи не матиме спраги.» (Ин. 6, 35).

Після заамвонної молитви Великодня, священнослужителі кадять столик з Артосом та читають молитву освячення (на солії або поруч з Царськими вратами). У ній вони просять «зглянутися на хліб цей, і благословити і освятити його». «А нас, що приносимо його й цілуємо та споживаємо, учасниками Твого небесного благословення сотвори і всяку хворість і недуги від нас Твоєю силою, здоров’я всім подаючи, віджени». Закінчивши молитву, священик тричі окроплює святою водою Артос «во імя Отця, і Сина, і святого Духа. Амінь» Після освячення священик кладе Артос на аналой, а люди по черзі цілують, приймаючи антидор.

Артос не з’їдають одразу ж, а благоговійно зберігають упродовж цілого року, вживаючи по потребі.

Після освячення у Святу і Велику Неділю Пасхи Артос стоїть на тетраподі, а люди цілують його разом із іконою Воскресіння Христового до Фоминої (Провідної) неділі. Тоді, по закінченні Літургії, священик ще раз молиться до Бога вийшовши перед тетрапод. Правда, Церковний устав приписує звершувати це у Світлу суботу, однак практика парафіяльних храмів, на відміну від кафедральних соборів чи монастирів нині дещо інша.

Там він читає т.зв. «Молитву на роздроблення Артоса». У ній духовний отець від імені громади так звертається до Бога: «Господи, Ісусе Христе, Боже наш, Хлібе ангельський, Хлібе життя вічного […] зглянься й тепер щиро благаємо Тебе, на молитви й подяку нашу, і як благословив ти п’ять хлібів у пустелі, так і тепер благослови хліб цей, щоб усі що споживатимуть його, сподобилися від Тебе тілесного й духовного благословення і здоров’я з ласки й щедрости Твого чоловіколюбства…». Далі Артос заноситься у вівтар, де церковнослужителі з максимальною увагою та благоговінням розділяють його «роздробляють» на невеликі частинки, та роздають вірним для подальшого зберігання та побожного вживання при потребі.

Слід нагадати, що Артос не з’їдають одразу ж,  а благоговійно зберігають упродовж цілого року, вживаючи  по потребі. Віруючим потрібно з особливою увагою слідувати, щоб Святий Хліб не зацвів, чи не був пошкоджений гризунами чи іншими шкідниками. Особливо треба звернути увагу на те, щоб Артос вживався регулярно, і його кількість вистачала саме до нової Пасхи. Не потрібно колекціонувати залишки святині за останні двадцять років. Вживають Артос, зазвичай, натщесерце, після ранкової молитви, і завжди зі словами «Христос Воскрес!». Існує переконання, що в особливих випадках Артос може замінити собою Святе Причастя. Звісно, таке порівняння є суттєвим перебільшенням, тим неменше, благоговійне вживання в особливо складні моменти життя, тим більше – при загрозі смерт,і може принести суттєву користь та зцілення душі та тіла.

Артос можна уподібнити старозавітним опріснокам, які древній Ізраїль, звільнений від Єгипетського рабства, споживав у дні пасхальної седмиці (Вих. 12, 15-20). Святий Кирило, єпископ Туровський, який жив в XII столітті, в своєму слові на Неділю нову говорить: «Як євреї із Єгипту по пустині несли, на своїх головах опрісноки (Вих. 12, 34), доки не перейшли Червоного моря, і тоді, посвятивши хліб Богу, розділили його між всіма, і всі, хто їв були здорові і страшні для ворогів, так і ми, спасені Воскреслим Владикою від рабства уявному фараону-дияволу, виносим з дня Воскресення Христового священний хліб — артос на протязі цілого тижня і, накінець, посвятивши цей хліб Богу, споживаємо від нього і зберігаємо його на здоров’я тілам і душам нашим».