Вітальне слово Святійшому Патріарху Архієпископа Нестора

Автор:

Вітальне слово Святійшому Патріарху Високопреосвященного Архієпископа НестораВітальне слово Високопреосвященного Архієпископа Нестора під час освячення храму свв. Бориса та Гліба м.Тернополя 30 жовтня 2016 року.

Ваша Святосте! Преосвященні Владики! Всечесні отці, Високоповажні представники влади, дорогі браття та сестри!

Щойно ми звершили освячення нового храму Тернопільської єпархії Київського Патріархату. Відтепер тут буде лунати молитва до Бога за наш народ, нашу Церкву та Державу.

Багато людей думають, що церква приносить користь лише на тому світі, після смерті. А тепер, за життя, бути віруючою, церковною людиною зовсім необов’язково. Навіть навпаки – життя за заповідями Божими нерідко заважає отримати земне благополуччя. Чесним людям жити стає все важче.

Нерідко, можна почути, що сучасним людям не потрібні священики, не потрібні храми. Скільки корисного можна було б придбати за ці кошти, в наш непростий час, а вони знову будують церкви. Такі думки не нові. Ще в часи земного життя Сам Спаситель почув на свою адресу звинувачення від одного з Апостолів – Юди Іскаріота. Той побачивши, що якась жінка принесла Спасителю дорогоцінне миро, яке вилила на голову Христові, почав ремстувати і говорити, що краще б було б цю речовину продати, а гроші роздати бідним. Христос йому відповів: вона зробила добре!

Але, чому Юда, та інші люди нині міркують таким чином? Святий євангеліст відповідає на це так: «Сказав він так не тому, що турбувався про бідних, а тому, що був злодій». Так само ті інші люди, уже дві тисячі років звинувачують Церкву в грошолюбстві та користі не тому, що турбуються за бідних, а тому, що шукають виправдання своїм гріхам і своєму власному грошолюбству.

Ми ж, віруючі люди, православні християни, добре знаємо, що турбуватися про вбогих є справа вгодна Богу. Але знаємо й інше: цього недостатньо. Бідна євангельська вдова, яка віддала на храм все що в неї було – дві лепти – цим спасла свою душу. Храми Божі – це місця де ми спасаємо, зцілюємо свої душі, отримуємо прощення гріхів, знаходимо для себе місце надії на майбутнє, і не лише після смерті, але тепер, за життя. Храм це місце відродження та обоження людини. І жодне інше місце на землі не зможе його змінити.

То ж, я щиро вітаю усіх причетних до побудови цього чудово храму, отця настоятеля, благодійників, меценатів та парафіян із днем великої радості посвяти храму, яка ще більше множиться тим, що храм був освячений Святійшим Патріархом при участі великої кількості архієреїв і духовенства. Нехай ці святі молитви допомагають вам і надалі будувати храми Божі нерукотворні – в людських душах, відроджуватися та освячуватися.

А зараз, ми з вами прямуємо до місця закладки нашого кафедрального собору. Місця, яке повинно стати духовним центром, справжнім серцем нашого регіону. А де ж може бути серце нашого міста? Хіба воно там, де люди живуть? Ні. У тих місцях люди думають про своє тіло. Хіба воно там, де люди працюють? Ні! В тих місцях люди думають про роботу, кар’єру та заробітну платню. І вже напевне, серце Тернополя не може бути там, де люди розважаються і відпочивають. Серцем нашого міста повинен стати величний кафедральний собор, де люди зустрічаються з Богом, де приносять Господу свої жалі та біди, дякують йому за радощі та всі Його благословення.

Наш кафедральний собор присвячено святим рівноапостольним імператору Костянтину та його матері – святій блаженній імператриці Олені. Їх життєвий шлях надзвичайно красномовно показує нам одну дуже важливу життєву рису.

Виявляється, можна бути найбільш багатим і сановитим чиновником імперії, але при цьому все одно не забувати Бога та турбуватися про Церкву Христову. Як часто люди не можуть винести тягаря слави, багатства чи посади, а дуже швидко забувають, що все що вони мають – вони отримали від Бога, отримали тимчасово. Звідси у нас чимало бід у державі, серед яких найперша – корупція та безвірство. Сподіваємося, що наш собор стане тим місцем, яке буде спрямовувати всіх: і бідних і багатих, і старих і малих, відомих і простих до покаяння та виправлення життя.

А нині, я з великою радістю ще раз вітаю Вас, Ваша Святосте на Тернопільській землі! Прийміть щиру подяку від мене особисто, та всіх вірних Тернопільської єпархії Київського Патріархату. Кожен ваш візит, кожна наша спільна молитва – велика духовна і моральна підтримка для нас, нашого духовенства та мирян. Нехай Всемилостивий Господь укріпляє вас, дає силу та мужність вести нас за собою дорогою спасіння ще многая та благая літа.

Дякую всім присутнім преосвященним владикам, які знайшли можливість прибути до нашого міста та розділити з нами нашу радість – освячення новозбудованого храму та освячення першого каменю кафедрального собору. Цим ми являємо світу, що Київський Патріархат – велика, міцна родина, де брати «живучи вкупі» можуть радіти з радощів один одного, та підтримувати один одного в час випробовувань.

Дякую всім тут присутнім – представникам влади, благодійникам, будівничим, духовенству та мирянам нашої єпархії, усім нашим гостям. Вірю, що ваша любов до Бога та Церкви даватиме сили до подальшої праці, якою здобувають спасіння. Чи потрібні були Господу дві лепти бідної вдовиці? Ні, не потрібні. Це потрібно було самій жінці, яка своєю жертовністю та повною довірою Богу здобула Царство Христове.

І якщо комусь буде важко на цьому шляху – нехай підбадьоренням йому стане Хрест Господній, показаний колись святому Костянтину з надписом – «цим переможеш!».

Переміг він, переможемо й ми всіх ворогів видимих і не видимих, бо з нами Бог і правда на нашому боці.
Слава Ісусу Христу, Слава Україні! Многая літа нашому патріарху!

Прийміть, Ваша Святосте, цю святу просфору та квіти, на символ нашої вдячності та синівської любові до вас.