Проповідь у Неділю 4-ту по П’ятидесятниці, виголошена настоятелем храму Вознесіння Господнього смт Вишнівець прот. Василем Дідиком 2 липня 2017 року.
Щойно ми прослухали уривок Євангелія від Матвія про незвичайну віру сотника. Віра була такою, що навіть Господь дивувався такій вірі. І сказав, що в Ізраїлі, тобто серед ізраїльського народу, який вірив в Істинного Бога, Він не знайшов такої віри.
У чому ж полягала віра римського сотника? По-перше, треба знати, що римський сотник був язичником. А якщо він був язичником, то вірив у ложних богів. У богів, яких не існує. І ось цей сотник-язичник побачив в Ісусі Христі не людину, а побачив Бога, Бога Істинного.
У чому це виявилось? А це виявилось у тому, що він визнавав, що Ісус Христос може сказати слово на відстані, і людина зцілиться від хвороби. І він порівняв Ісуса Христа із собою. Як порівняв? Він сказав: «Ось я людина, у якої є підлеглі. І я кажу одному – іди, і він іде. Другому кажу – прийди, і він приходить. Так і Ти як Бог, Якому підвладне все, що існує в цьому світі, можеш сказати слово – і Твоє слово буде виконане». В цьому й полягала незвичайна віра римського сотника, що він побачив в Ісусі Христі-людині істинного Бога.
Але що іще незвичайне у римського сотника? Те, що він любив свого слугу. Бо якби він не любив свого слугу, то не турбувався би про його здоров’я. Філософ Аристотель казав у ці часи: «Господар і раб не мають нічого спільного. Раб є живим інструментом». У ті часи казали, що сільськогосподарський інструмент ділиться на три категорії: інструмент, що говорить, – раби; що висловлюється незрозуміло, – худоба; той, що мовчить, – інструмент. Безжалісне ставлення до рабів виправдовувалося законом. А римський сотник турбувався про свого раба – тому, що любив. Тобто у римського сотника віра поєднувалася з любов’ю. Тобто віра з добрими ділами. І така віра є живою. Бо вона дієва. Він не тільки вірить, а й любить.
А серед нас, християн, багато таких, які вірять, що Бог є, а живуть, ніби Його не існує. Бог Богом, а я живу як усі люди живуть, – кажуть вони. Тому цю віру апостол Яків називає мертвою. А треба, щоб наша віра була живою, дієвою. Такою, як у римського сотника. І оскільки ми немічні і грішні і Господь хоче нас спасти і привести до Царства Небесного, то Він Сам влаштовує земні діла таким чином, що пробуджує у нас цю віру і духовність. Ви бачите це на нашому сьогоденні, як Господь викликає у наших серцях любов і добрі справи.
Ось ці люди, які ідуть захищати українську землю на схід, добровільно ідуть, не з примусу, що їх рухає – їх рухає любов до Батьківщини, любов до свого народу, любов до своєї землі. А ті, які не ідуть захищати свою землю, – вони тут допомагають. Чим вони рухаються? Тією ж любов’ю. І ось якби не ці біди, то у нас ще довго не виявилась би оця любов до батьківщини, до народу, до ближнього, яка потрібна для нашого спасіння. А все це робить Бог. Бог невидимий, а діє видимо.
Сьогоднішній євангельський уривок показує силу молитви за ближніх. Хворий слуга зцілений Христом на прохання й по вірі його господаря. Христос не питає сотника: «Чи твій слуга так само вірує в Мене, як і ти?» Або «Чи він має подібне смирення?» Спаситель зціляє хворого по вірі того, хто просив за нього, показуючи тим, що віра і молитва однієї людини може допомогти іншій. Так і ми, бажаючи добра грішнику, можемо молитися за нього, не дивлячись на те, у якому велику яму гріха він упав, і якщо у нас буде віра, як у сотника, то Господь почує і допоможе тим, хто в оковах гріха.
Невипадковим є те, що Євангеліє не зберегло імені сотника, бо ця історія зовсім не про нього, а про, те що під силу людині, коли вона молиться, і як на людську віру відповідає Господь.
Ще історія сотника навчає, що після Вознесіння на небо Бог на відстані від нас, але Йому, як тоді, так і тепер відстань не перешкода. Каже апостол Павло, що Ним ми живемо і Ним ми рухаємося. Отже, Він дуже близько. Сотник наголошує, що його слухають не через особисті заслуги, а тому, що він був частиною римської влади. За його наказами стояв сам імператор. Тому і ми маємо вірити, що ми звертаємося до Ісуса Христа як до істинного Бога, Якому все підвладне і все для Нього можливе.
Немає нічого неможливого для Бога. І ми повинні утверджуватися у вірі не тільки в Його існуванні, а повинні поєднувати любов з вірою. І тоді безсумнівно ми успадкуємо Царство Небесне і ввійдемо у вічне життя.
Нехай Господь наш Ісус Христос і надалі приводить нас до любові і утверджує у наших серцях цю віру, таку віру, яку мав римський сотник. Богу нашому слава навіки віків. Амінь.
Зі сторінки прот. Василя Дідика у фейсбуці.