Вхід Господній у Єрусалим


Урочистий вхід Господній в Єрусалим відзначається Православною Церквою в останню неділю перед Світлим Христовим Воскресінням. Це свято також ще називається неділею Ваїй (гілок), Квітною, або Вербною, неділею, тому що в цей день віруючі освячують гілля верби (яка заміняє в нас пальмове гілля).

Тримаючи в руках перше весняне гілля, ми славимо Спасителя як Переможця смерті; бо Він воскрешав померлих (Лазаря та інших) і цього дня входив в Єрусалим для того, щоб померти за наші гріхи і воскреснути, і тим спасти нас від вічної смерті і від вічних мук. Гілля означає знак перемоги Христа над смертю і нагадує нам про майбутнє воскресіння із мертвих.

У євреїв був звичай: царі і переможці в’їжджали до Єрусалиму на конях або ослах, і народ урочистими вигуками, з пальмовими гілками в руках зустрічав їх. Виконуючи пророцтва Старого Завіту (див. Зах. 9,9), Христос саме таким урочистим чином в’їжджав в Єрусалим, але не як Цар земний або переможець у війні, а як Цар, Царство Якого не від світу цього (Ін. 18,36), як Переможець гріха і смерті. Єврейський народ, що перебував під римським ярмом, очікував Месію як політичного визволителя, і всім здавалося, що Чудотворець, який вчора воскресив Лазаря і колись нагодував 5 тисяч люду, цілком може бути саме тим земним вождем, який приведе свій народ до політичної незалежності і земного царства насолоди.

З тих, які тоді перебували на вулицях Єрусалиму, тільки один Христос знав, що замість земного царства Він приносить людині Царство Небесне, замість позбавлення від земного рабства Він звільняє людину від рабства набагато гіршого — від рабства гріха. Він Один знав, що шлях, усіяний нині пальмовими гілками, веде до Хреста і Голгофи. Це царське прославляння Христа перед Його смертю Церква згадує для свідчення, що страждання Спасителя були добровільними.

Подія входження Ісуса Христа в Єрусалим описана у всіх чотирьох Євангеліях (Мф. 21: 1–11; Мк. 11: 1–11; Лк. 19: 29–41; Ін. 12: 12–19).

Початок цього свята належить до глибокої давнини. Найдавніше свідчення про нього збереглось у повчанні на цей день святителя Мефодія, єп. Патарського (III ст.), а також отців V ст. – святих Іоана Золотоустого, Амвросія Медіоланського, Єпифанія Кипрського.

Про використання під час богослужіння гілок пальм та інших дерев у Вербну неділю говорять святі отці IV та V століть. Зокрема, св. Амвросій Медіоланський, описуючи це свято, згадує: «Багато з тих, хто прийшов у Єрусалим для святкування за заповіддю Мойсея свята Пасхи, зустріли Господа з фініковими гілками в руках на доказ перемоги Його над народом Ізраїльським, тому що пальмове віття звичайно підносили переможцям». Звідси виник звичай у це свято під час славослів’я тримати у руках фінікові або оливкові гілки; та й саме свято назване Вербною неділею.

Починаючи з VII ст., багато піснетворців, зокрема св. Андрій Критський (VІІ ст.), прп. Косма Маюмський, св. Іоан Дамаскин (VІІІ ст.), прпп. Феодор та Іосиф Студити (ІХ ст.) та ін., прославили свято піснеспівами, які звучать у Православній Церкві і в наш час.