13 березня Православна Церква вшановує пам’ять святителя Арсенія (Мацієвича), митрополита Ростовського (1772).
Святитель Арсеній, митрополит Ростовський, в миру – Олександр Іванович Мацієвич, народився 1697 р. у Володимирі-Волинському. Походив він із шляхетного роду. Батько святителя був православним священиком. З самого дитинства Олександр мав хист до науки. Отримав гарну освіту, навчався у Львівській та Київській академіях.
Святитель Арсеній був майстерним у проповіді. У 1716 р. майбутнього митрополита направили в Новгород-Сіверський Спасівський монастир проповідником. Тут його було пострижено у чернецтво з ім’ям Арсеній.
Ієромонах Арсеній багато потрудився у місіонерській справі серед народів Сибіру. Ревний борець з розколом, він був флотським священиком у Камчатській експедиції. Пізніше працював викладачем та екзаменатором кандидатів у священство в Петербурзі. У 1741 р. прийняв єпископську хіротонію і був призначений на Тобольську кафедру з титулом «Митрополит Тобольський і всього Сибіру». Але слабке здоров’я не дозволило йому довго перебувати на цій кафедрі. У лютому 1742 р. святитель Арсеній, за указом імператриці, був направлений у Ростовську єпархію, якою він керував протягом 20-ти років.
Період правління Катерини ІІ можна охарактеризувати як добу жорстокого гоніння на Церкву Христову. Православна Церква утискалася в її правах. Імператрицею було видано ряд указів, згідно з якими закривалися монастирі, у Церкви забирались землі. Саме проти такого свавілля Катерини ІІ виступив святий сповідник. Він відкрито виразив протест щодо нововведень, які шкодили Церкві.
Через відкритий спротив митрополита Арсенія імператриця зненавиділа його. Ознайомившись з посланнями святого, Катерина розцінила їх як втручання в політику імператриці, а також, як образу її Імператорської Величності. Святителя арештували і привезли до Москви. 1 квітня 1763 р. він став перед судом Синоду. Цей неправедний суд постановив: «…позбавити архієрейства і клобука й послати у віддалений монастир». Треба сказати, що суддями митрополита були молоді єпископи, більшість з яких вчив святитель Арсеній. На жаль, Преосвященні судді забули слова Священного Писання: «Пам’ятайте наставників ваших» (Євр. 13. 7).
Коли святитель відчув наближення своєї кончини, то попросив привести до нього священика зі Святими Дарами. Священик, зайшовши до камери, побачив перед собою не в’язня в обірваному одязі, а архієрея в облаченні, і з жахом вибіг звідти. Коли ж священика знову ввели до камери, то він побачив митрополита Арсенія вже простим в’язнем.
Звершивши тяжкий подвиг сповідництва за віру Христову і перенісши наругу від нечестивої імператриці, святитель Арсеній у страшних муках від голоду і холоду відійшов до Господа. Сталося це 28 лютого 1772 р. Після упокоєння праведника на стіні його тюремної келії було знайдено напис: «Благо мні, яко смирил мя єси».
Як влада не намагалася стерти в народі пам’ять про святого страдника, та все ж православні вірні свято шанували його, як великого угодника Божого. Нині святитель канонізований Православною Церквою і поповнив великий сонм угодників Божих, що засяяли на духовному лузі землі. Маючи ще одного заступника за душі наші з розчуленням взиваймо: «Святителю, отче Арсенію, моли Бога за нас!»
Підготував Андрій Говера.