У другу неділю Великого посту (цього року це 4 березня) Церкова вшановує пам’ять святителя Григорія Палами, а також всіх преподобних отців, що засяяли в подвигах у Києво-Печерській лаврі. Цей недільний день є особливий, бо, вшановуючи пам’ять свт. Григорія Палами і всіх преподобних Києво-Печерських, ми ніби продовжуємо святкувати Торжество Православ’я.
Святий Григорій у свій час ревно став на захист православного вчення, а подвижники Києво-Печерської лаври святістю свого життя довели спасительність і силу віри православної. Свята Церква через богослужіння та повчання закликає всіх до покаяння, духовного оновлення, закликає скинути пута гріха. З настанням посту прийшов час сприятливий, час спасіння.
Богослужіння перших двох седмиць створювали для православних християн особливий духовний настрій, спонукаючи осмислити своє життя. Ці святі дні були періодом духовного подвигу. Якщо спочатку увага Матері-Церкви зосереджувалась на самоаналізі, на нашій переміні за допомогою і дією благодаті Божої, то тепер вона скеровує свою увагу на тих, хто був носіями благодаті. У другу неділю Великого посту Церква з особливою силою розкриває нам православне вчення про нього, згадуючи пам’ять великого подвижника благочестя cвт. Григорія Палами, архієпископа Фессалонітського, чудотворця, майстерного богослова, який жив у XIV ст.
Народився святий у 1296 р. в знатній константинопольській сім’ї. Незважаючи на те, що він рано втратив батька, був уже в юному віці відомий своєю начитаністю й освіченістю. Святителю Григорію пропонували різні високі посади при імператорському дворі. Але він не бажав слави світу цього і, відхиливши всі пропозиції, двадцятирічним оселився на святій горі Афон, де став аскетом та ісіхастом.
Варто зауважити, що серед ченців Святої гори в XIV ст. був розповсюджений особливий рух – ісіхазм (від грецького слова «ісіхія» – безмовність, тиша). Його послідовники вели особливий спосіб життя. Вони зводили свій розум до умоспоглядання. Через творення особливого молитовного правила, наприклад, – творення безперестанної Ісусової молитви, з’єднувалися з Богом.
Святителя Григорія Паламу через захист вчення про Благодатне світло почали називати «сином Божественного Світла». Проти цього вчення виступив Варлаам – монах-філософ зі своїми послідовниками. Цей калабрійський чернець відкидав православне вчення про Благодатне світло, яке просвітлює внутрішню людину й інколи відкривається видимо, як це було на Фаворі і Синаї. Він навчав, що сутність Бога неосяжна для людей, що Божественне можна пізнавати тільки логічним шляхом через Писання, книги. Тому навчання набагато більше, ніж молитва простих неосвічених ченців, а бачене ними світло, як і світло Фаворське, є тварне.
На соборі, який був скликаний в 1341 р., єресь ченця Варлаама була переможена за допомогою мудрого богослова святого Григорія Палами, який зміг дати пояснення Божественного світла. Він називав його як нетварну Божественну енергію, яка витікає з природи Бога. За природою ми не можемо бути рівні Богові, а за благодаттю – можемо зблизитись з Ним.
Сьогодні в печерах Київської лаври спочиває понад 120 угодників. Ніде у світі нема такого місця, де б прославилася така кількість святих. Відвідуючи київські печери і прикладаючись до святих мощей, ми освячуємося благодаттю Духа Святого, яка діяла у преподобних отцях під час їхнього земного життя і діє в їхніх чесних тілах і після їх блаженної кончини.
Про життя більшості преподобних Печерських нам нічого не відомо, але про їхній священний подвиг засвідчують нетлінні тіла цих праведників. Печерські подвижники стали прикладом для наслідування всім нам і невипадково називаються Всесвітніми світильниками.
Підготував Андрій Говера.