Престольне свято храму преп. Іова Почаївського в Горинці


10 вересня 2020 року Високопреосвященнійший Нестор, архієпископ Тернопільський і Кременецький, з архіпастирським візитом відвідав Кременецьке благочиння. З нагоди престольного свята храму преподобного Іова Почаївського в с. Горинка владика Нестор звершив святкову Божественну літургію.

Його Високопреосвященству співслужили єпископ Житомирський і Овруцький Паїсій, Вишнівецький благочинний протоієрей Святослав Швець, настоятель храму протоієрей Миколай Мних, численне запрошене духовенство.

Преподобний Іов, ігумен Почаївський, чудотворець (у миру Іван Желізо), народився в середині ХVI ст. на Покутті в Галичині. У віці 10 років він прийшов у Преображенський Угорницький монастир, а на 12-му році життя прийняв чернецтво. З юності преподобний Іов був відомий великою побожністю, строгим подвижницьким життям і рано був визнаний гідним священного сану. Близько 1580 року на прохання відомого поборника Православ’я князя Костянтина Острозького він очолив Хрестовоздвиженський монастир біля міста Дубно і керував монастирем понад 20 років в обстановці гонінь, що наростали на Православ’я з боку католиків та уніатів.

На початку ХVII ст. преподобний пішов на Почаївську гору й оселився в печері неподалік від давньої Успенської обителі, славної своєю чудотворною Почаївською іконою Божої Матері. Браття обителі, полюбивши святого пустельника, обрали його своїм ігуменом. Преподобний Іов, ревно виконуючи обов’язки настоятеля, був лагідний і поблажливий з братами, сам багато працював, садив у саду дерева, зміцнював греблі біля монастиря.

Беручи діяльну участь у захисті Православ’я й українського народу, преподобний Іов був присутній на Київському Соборі 1628 року, скликаному проти унії. Після 1642 року преподобний Іов прийняв велику схиму з ім’ям Іоан. Іноді він зовсім зачинявся в печері на три дні або на цілий тиждень. Ісусова молитва була безперервним ділом його лагідного серця. За свідченням учня й укладача життєпису преподобного Іова Досифея, один раз під час молитви преподобного печеру осяяло небесне світло.

Помер преподобний Іов в 1651 році, проживши понад 100 років, після п’ятдесятилітнього керування Почаївською обителлю.

Через вісім років після своєї кончини Іов з’явився Київському митрополитові Діонісію і сказав, що Бог бажає «прославити його кістки». Митрополит не звернув увагу на сказане ні після першого, ні після другого (!) бачення. І лише після третього разу, коли преподобний спожив загрозу, довелося митрополитові збиратися в дорогу і їхати в монастир Почаївський. Зцілення і чудеса почалися відразу, як тільки могила праведника була розрита і труну витягували із землі. І ще пролунали пахощі. Сильне і тонке, дивне, нерукотворне. Святе тіло поклали поряд з печерою, в якій Іов проводив багато днів, вправляючись в безперестанній молитві. Осіння пам’ять преподобного збігається з пам’яттю Печерських отців Далеких печер. Наслідуючи цим родоначальникам українського чернецтва, Почаївський ігумен любив печерну самоту і розумне предстояння перед Богом. Один із співів служби Іову говорить наступне: «Відкрий вуста твої, печера кам’яна, і скажи нам, як часто потоки сліз Іова омочили тебе? Як його зітхання стін твоїх не розірвали? Як світло Божественне тебе не обпекло? Як Ангели з подвигів Іова дивувалися?»

28 серпня 1659 року відбулося прославлення преподобного Іова. Пам’ять преподобного Іова Почаївського згадується 19 травня та 10 листопада, знайдення мощей – 10 вересня (нов. стиль).