Преподобний Лука Елладський – приклад духовного збагачення через молитву


Перший тиждень Великого посту відзначається особливою суворістю, а богослужіння – особливою тривалістю. В перші чотири дні (понеділок, вівторок, середу і четвер) на великому повечір’ї читається канон св. Андрія Критського з приспівами до стиха: “Помилуй мене, Боже, помилуй мене”. Тіло людини, яка постує, не обтяжується їжею, стає легким, укріплюється для прийняття благодатних дарів. Піст скорочує та викорінює бажання грішної плоті, зм’якшує серце, придушує гнів, охолоджує та збадьорює розум і, врешті-решт, дає спокій душі. Коли ми постуємо, як каже святий Василь Великий, відходячи від усякого гріха, знаходячи своїй душі мир та спокій, тим самим виконуємо благочестивий обов’язок православного християнина. Від нас Господь не чекає, щоб ми тільки постували. Йому не потрібно, щоб ми стримувалися від їжі, але паралельно з тим сквернословили, тримали на когось зло і ненависть.

Чудовий приклад духовного збагачення через молитву та піст можна побачити у житті Преподобного Луки, єпископа Елладського, день вшанування пам’яті якого припадає цього року на другий день Великого посту, 20 лютого.

Преподобний Лука Елладський був родом з грецького селища Касторії. Син бідних хліборобів, преподобний з дитинства багато працював у полі, пас овець. Він перебував у цілковитій слухняності у батьків і дуже стриманий в їжі. Часто роздавав убогим всю свою їжу і одяг, за що терпів докори від батьків. Одного разу він віддав жебракам майже все насіння, яке мав посіяти на своєму полі, але Господь винагородив його за милостиню: урожай був зібраний більший, ніж попередні.

Ще юнаком він багато і старанно молився. Його мати не раз бачила, як син стояв під час молитви не на землі, а в повітрі.

Після смерті батька він таємно від матері пішов до Афін, де прийняв в монастирі постриг у монаший чин. Але за молитвами матері, яка дуже сумувала за ним, Господь чудесним чином повернув Луку в отчий будинок. Там він прожив всього чотири місяці і, утішивши свою матір, вже з її благословення пішов у пустинне місце на Іоаннову гору, де була церква на честь святих безсрібників Косми і Даміана, в якій він і трудився в безперервній молитві і пості. Там він прийняв чернечий постриг від старців-паломників. Після цього святий Лука посилив свої подвиги, за що Господь удостоїв його дару прозріння.

Після семирічного перебування на Іоанновій горі преподобний через нашестя болгарських військ пішов у Коринф. Почувши про подвиги якогось стовпника в Патрах, він пішов до нього і десять років служив подвижнику зі смиренням і покорою. Потім святий знову повернувся на батьківщину і знову став подвизатися на Іоанновій горі.

Туди приходило безліч людей, які порушували його безмовність, і преподобний Лука з благословення старця Феофілакта зі своїм учнем пішов у ще більш пустинне місце Калавіє, звідки через три роки через нашестя арабів переселився на пустельний і безводний острів Ампіль.

Останнім місцем його подвигів став Стирій. Тут до преподобного зібралася братія, і виник невеликий монастир, церква якого була освячена в ім’я святої великомучениці Варвари. Перебуваючи в обителі, преподобний творив багато чудес, зцілюючи хвороби душевні і тілесні.

Передбачаючи свою кончину, святий зачинився в келії і три місяці готувався до відходу. На питання, де його поховати, преподобний відповів: “Киньте моє тіло на поживу звірям”. Коли ж братія просила його змінити заповіт, він велів поховати тіло на тому ж місці, де він лежить. Зі словами: “В руки Твої, Господи, віддаю дух мій”, – Преподобний Лука спочив у Господі 7 лютого 946 року. Згодом на місці його поховання була споруджена церква, а від його святих мощей витікало миро і відбувалося багато зцілень.