У неділю першої седмиці Великого посту, яка цього року припадає на 25 лютого, у церквах звершується особливий чин – Торжества Православ’я. Мовою оригіналу свято має назву «Κυριάκε τής Ορθοδοξιας», що у дослівному перекладі означає «владування правомислія». Воно було встановлене в IX ст. у пам’ять про остаточну перемогу над ворогами православ’я – іконоборцями.
Торжество Православ’я бере свій початок від VII Вселенського Собору, який сформулював догмат шанування святих ікон, спираючись на вчення про образ та подобу.
Це стало вирішальним моментом у боротьбі за чистоту сповідання православної віри та остаточною крапкою в багатовіковій боротьбі Церкви з основними єресями Сходу, які посягали на вчення про Христа як Боголюдину – себто Досконалого Бога та Досконалу Людину.
Так, Арій стверджував, що Христос – це звичайна людська особистість, лише подібна до Бога. Несторіани розділяли Ісуса — Сина Божого та Ісуса – людину, і вважали, що Христос став єдиним лише після Хрещення у водах Йордану. Монофізити вважали, що людину в Христі поглинула Його Божественна сутність, тому відкидали людське в ньому. Монофіліти визнавали в Христі лише одну волю – Божественну. І, нарешті, іконоборці через заборону зображення Боголюдини наблизилися до відмови від віри в реальність Боговтілення.
Згідно ж з православним віровченням, ми вшановуємо не дошку з фарбами, а саме образ Господа Ісуса Христа, Божої Матері та святих, і цим віддаємо шану Первообразу.
Стародавня заборона не давала людині зображувати те, чого вона не бачила на власні очі. Адже Бог у старозавітний час залишався невидимий, за винятком явлення Трійці Авраамові під видом трьох подорожніх. Отже, саме втілення Господа Бога Ісуса Христа подолало багатовікову заборону зображувати Бога. Адже, нарешті, перед здивованими очима людства постав Син Божий.
Читайте: Головна молитва Великого посту
Християни дорогою ціною заплатили за іконошанування: рікою лилася кров мучеників, за ґратами та на засланні закінчили життя тисячі сповідників. Але зрештою православні у напруженій богословській боротьбі на VII Вселенському соборі в Нікеї у 787 р. вибороли своє право шанувати Первообраз через ікони.
Так з’явилося святкування і особливий чин, названий Торжеством Православ’я. У XII і XIV ст. ця служба була значно доповнена за рахунок включення інших текстів, що зображають головні догмати християнства. Ця служба являє собою торжество церкви над усіма єресями і розколами. У ній стверджується не тільки православне вчення про іконошанування, а й усі догмати і постанови семи Вселенських Соборів. Вона благословляє не тільки іконошанувальників, а й усіх отців – живих і тих, що відійшли до Господа у вірі та благочесті.
Найбільш відомою частиною цього богослужіння стало проголошення анафеми. Нині майже всі вважають, що слово «анафема» означає прокляття людини, засудження її на вічні муки. Але насправді це просто свідчення Церкви про відпадання від неї одного з її членів, відлучення від Церкви. Цього дня анафемою засуджують тих, хто заперечує існування Бога, хто вважає, що Бог це лише особлива людина. Також анафему оголошують людям, на думку яких Син Божий менш важливий за Отця, котрі заперечують необхідність приходу у світ Христа, вважають, що Христос не спокутував наші гріхи. Іншими словами, перші анафеми, які можна почути в чині Торжества православ’я, звернені до відвертих безбожників і послідовників найдавніших єресей.
Читайте: Кожен має взяти свою міру посту
Усі ці догмати складають основу віри кожного православного християнина. Скасовувати анафеми Церква може в разі каяття відлученого при житті або відкриття нових обставин після смерті.
Це свято є сильним духовним натхненником для християнина в час посту, оскільки на іконах зображається не тільки Ісус Христос і Пресвята Богородиця, а й інші святі, що Богові вгодили, які своїм благочестивим християнським життям православили Бога, перетерпіли муки за віру, були отцями церкви, монахами, безсрібниками. З яких кожна віруюча людина повинна брати приклад, наслідуючи їхнє життя і ревність до Божих справ, їхню боротьбу з нечистими думками та підступами лукавого.
Ми повинні їх шанувати та молитися до них, бо як говориться в молитві до Святого «скорого помічника і молитвеника за душу мою», вони є найпершими після Богородиці молитвениками за душі наші. Отже молімся до всіх святих, щоб за їхніми молитвами і молитвами Богородиці Господь спас і помилував нас.