Лазарева субота. Воскрешення праведного Лазаря


Цей день в церковному календарі називається Лазаревою суботою. Він є особливим, бо цього дня Свята Церква згадує про одне з найвеличніших чуд, сотворених Господом під час Його земного служіння, – дивне воскрешення Праведного Лазаря.

Встановлення святкування Лазаревої суботи перед Вербною неділею і Страсним тижнем бере початок від перших століть християнства. У IV столітті це свято почало шануватися всією Церквою, про що свідчить безліч повчань, складених на цей день святителем Іваном Золотоустим, блаженним Августином та іншими отцями Церкви.

У VII-VIII століттях святі піснеписці – преподобні Андрій Критський, Косьма Маюмський та Іван Дамаскин – склали на це свято особливі співи та канони, якими користується Церква і сьогодні.

Зі Священного Писання дізнаємось, що Лазар жив у Вифанії – невеликому селищі неподалік від Єрусалиму. Відомо, що він був другом Христа і братом двох сестер Марфи та Марії. Ця родина давно була знайома з Ісусом Христом, і Господь часто гостював у них.

Наближалося свято Пасхи і Спаситель вже йшов на добровільні страждання. Злоба книжників і фарисеїв досягла своєї вершини і ці нечестивці, сповнені гордощів, злоби, заздрощів, властолюбства та інших пороків, прагнули схопити і вбити Ісуса. Коли Лазар занедужав, то сестри поспішили повідомити про це свого Божественного Учителя. Коли Христос почув про хворобу Лазаря, то сказав: «…ця недуга не на смерть, а на славу Божу, щоб через неї прославився Син Божий» (ту і далі – Євангеліє від Іоана).

Господь, будучи серцевидцем, знав, що Його друг помре, проте, пробув ще два дні в Переї. Потім сказав ученикам: «…підемо знову до Юдеї».

Ученики пам’ятали, як нещодавно юдеї прагнули вбити Ісуса і боялись також і за своє життя. Але Господь підбадьорює їх, говорячи: « Хто ходить удень, той не спотикається, тому що бачить світло світу цього; а хто ходить уночі, спотикається, бо не має світла з ним».

Святі Отці навчають, що під світлом слід розуміти Самого Господа, Який і є Світлом Істинним, перебуваючи у якому, справжнім ученикам Христовим немає чого боятися. Ті ж, хто творить беззаконня, ходять в темряві і покриті мороком гріха спотикаються, падають і йдуть у погибель, бо не мають спасительного Світла Христового з собою. Господь говорить до учеників: «Лазар, друг наш, заснув; але Я йду розбудити його».

Апостоли вважали, що Ісус говорить про звичайний сон, який є ознакою одужання під час недуги, і тому мовили до свого Божественного Учителя: «…якщо заснув, то одужає». Тоді Христос прямо вказує на смерть Лазаря.

Як розповідає далі апостол і євангеліст Іоан Богослов, коли Господь підходив до Вифанії, Лазар вже чотири дні як був у гробі. Його сестри дуже сумували, і зійшлося багато юдеїв з Єрусалиму, щоб утішити їх в цьому горі. Спаситель спеціально прийшов на четвертий день після упокоєння Лазаря, щоб це диво стало явним і ніхто із супротивників Христових не міг його заперечити.

Першою дізналась про пришестя Ісуса Марфа і таємно пішла на зустріч Йому. Марфа звернулася до Христа: «Господи! Якби Ти був тут, не помер би брат мій. Але й тепер знаю, що коли Ти чого попросиш у Бога, дасть Тобі Бог».

Христос каже до Марфи: «воскресне брат твій», – і потім продовжує « Я є воскресіння і правда, і життя; хто вірує в Мене, якщо й помре, оживе», тобто, той, хто вірує в Христа, не повинен боятися смерті, бо Христос має владу дарувати інше, краще, вічне життя.

Тоді Спаситель сповістив їй: «Я є воскресіння і життя; хто вірує в Мене, якщо і помре, оживе. І кожен, хто живе і вірує в Мене, не помре повік. Чи віриш цьому?» «Так, Господи! Я вірую, що Ти Христос, Син Божий, Який гряде у світ».

Потім Марфа поспішила додому і тихо сказала сестрі своїй Марії: «Учитель тут і кличе тебе». Марія, як тільки почула цю радісну звістку, швидко підвелась і пішла до Ісуса Христа. Юдеї, які були з нею в домі і втішали її, бачачи, що Марія поспіхом встала і вийшла, пішли за нею, думаючи, що вона пішла до братової могили – плакати там. Спаситель же ще не входив у село, але був на тому місці, де зустріла Його Марфа.

 

Марія прийшла до Ісуса Христа, впала до ніг Його і сказала: «Господи! Якби Ти був тут, не помер би брат мій». Ісус Христос, побачивши Марію, яка плакала, та юдеїв, які прийшли з нею, Сам уболівав духом і зворушився. І сказав: «Де ви поклали його?» Кажуть Йому: «Господи, піди й подивись!» Ісус Христос заплакав.

Коли підійшли до гробу (могили) Лазаря – а це була печера, і вхід у неї було завалено каменем, – Ісус Христос сказав: «Візьміть камінь».

Марфа сказала Йому: «Господи! Вже смердить (тобто тіло розкладається), бо чотири дні, як він у гробі». Ісус говорить їй: «Чи не сказав Я тобі, що, коли будеш вірувати, побачиш славу Божу?» Камінь було відвалено.

Тоді Ісус звів очі до неба і сказав Богу Отцю Своєму: «Отче! Хвалу Тобі воздаю, що Ти почув Мене. Я і знав, що Ти завжди почуєш Мене; але сказав це для народу, який стоїть тут, щоб повірили, що Ти послав Мене».

Промовивши ці слова, Ісус Христос гучним голосом сказав: «Лазаре! Вийди геть». І вийшов померлий з печери, загорнутий у погребальні пелени, і обличчя його було обв’язане хусткою (так євреї вбирали померлих). Ісус Христос сказав їм: «Розв’яжіть його, нехай іде».

Тоді багато з юдеїв, що були там і бачили це чудо, увірували в Ісуса Христа. Дехто ж пішов до фарисеїв і розказав про вчинене Ісусом. Вороги Христові, первосвященики і фарисеї, занепокоїлись і, боячись, щоб увесь народ не увірував у Ісуса Христа, зібрали синедріон (раду) і вирішили вбити Ісуса Христа. Чутки про це велике чудо поширилися по всьому Єрусалиму. Багато юдеїв приходили в дім Лазаря, щоб побачити його, і, побачивши, увірували в Ісуса Христа. Тоді первосвященики вирішили вбити й Лазаря. Та Лазар, після воскрешення його Спасителем, жив ще довго і згодом став єпископом на острові Кіпр, у Греції.

Чудо воскресіння стало прообразом прийдешнього Воскресіння Христового, а разом з цим і подальшого воскресіння всього людства під час Другого пришестя Спасителя.

Підготував Андрій Говера.