«Хто перетерпить до кінця, той спасеться». 22 березня – день пам’яті сорока мучеників Севастійських


22 березня Православна Церква вшановує день пам’яті святих сорока мучеників, що в Севастiйському озері мучилися: Кирiона, Кандида, Домна, Ісихiя, Іраклiя, Смарагда, Євноїка, Уалента (Валента), Вивiана, Клавдiя, Приска, Феодула, Євтихiя, Йоана, Ксанфiя, Ілiана, Сисинiя, Ангiя, Аєтiя, Флавiя, Акакiя, Єкдикiя (Єкдита), Лисимаха, Олександра, Ілiя, Горгонiя, Феофiла, Дометiана, Гая, Леонтiя, Афанасiя, Кирила, Сакердона, Миколая, Уалерiя (Валерiя), Фiлоктимона, Северiана, Худиона, Мелитона i Аглая (бл. 320)

Це свято є одним з найбільш шанованих православними християнами свят. В день пам’яті святих страстотерпців Севастійських полегшується піст і служиться Літургія Ранішосвячених Дарів. 

313 року святий рівноапостольний цар Константин Великий видав Міланський едикт, згідно з яким розширювалась свобода віросповідування і християни прирівнювались у правах з язичниками. Але співправитель Константина – Лікіній – готувався до війни проти Константина та, боячись зради, вирішив очистити від християн своє військо.

У той час у вірменському місті Севастії одним з військових начальників був Агриколай, ревний прихильник язичництва. Під його керівництвом була дружина із сорока кападокійців, хоробрих воїнів, які стали переможцями в багатьох битвах. Усі вони були християнами. Коли воїни відмовилися принести жертву язичницьким богам, Агриколай кинув їх до в’язниці. Воїни стали ревно молитися і ось уночі почули голос: «Хто перетерпить до кінця, той спасеться».

Наступного ранку воїнів знову привели до Агриколая. Цього разу язичник вдався до лестощів. Він почав вихваляти їх мужність, молодість та силу і знову запропонував їм відректися від Христа і, таким чином, отримати для себе прихильність імператора. Знову почувши відмову, Агриколай наказав закувати воїнів, однак старший з них, Кіріон, сказав: «Імператор не давав тобі права накладати на нас кайдани». Тоді Агриколай збентежився і наказав відвести воїнів у в’язницю без кайданів.

Через сім днів прибув у Севастію знатний вельможа Лісій і влаштував суд над воїнами. Святі твердо відповідали: «Візьми не тільки наше воїнське звання, а й наше життя, для нас немає нічого дорожчого за Христа Бога». Тоді Лісій звелів побити страстотерпців камінням. Але камені летіли мимо цілі. Камінь, який кинув Лісій, влучив в обличчя Агриколаю. Мучителі зрозуміли, що святих огороджує якась невидима сила. У в’язниці воїни провели цілу ніч і знову почули голос, який втішав їх: «Хто вірує в Мене, якщо і помре, оживе. Дерзайте і не бійтесь, бо приймете вінці нетлінні».

Наступного дня суд перед мучителем і допит повторилися, воїни ж залишилися непохитними. У той час була зима, сильний мороз. Святих воїнів роздягнули, повели до озера, що неподалік від міста, і поставили під вартою на кризі на цілу ніч. Щоб зломити волю мучеників, на березі розпалили лазню. О першій годині ночі, коли холод став нестерпним, один із воїнів не витримав і кинувся швидше до лазні, але тільки він переступив поріг, як упав мертвим. О третій годині Господь послав утіху мученикам: несподівано стало світло, лід розтанув і вода в озері стала теплою.

Уся сторожа спала – не спав лише один воїн на ім’я Аглаій. Поглянувши на озеро, він побачив, що над головою кожного мученика з’явився вінець. Нарахував 39 вінців і зрозумів, що воїн, який не витримав мук, позбавив себе вінця. Тоді Аглаій розбудив решту вартових, скинув із себе одяг і сказав їм: «І я – християнин», – і приєднався до мучеників. Стоячи у воді, він молився: «Господи, Боже, я вірую в Тебе, в Котрого ці воїни вірують. Приєднай і мене до них, щоб сподобився постраждати з Твоїми рабами».

На ранок з подивом побачили, що мученики живі, а їх вартовий Аглаій разом з ними прославляє Христа. Тоді воїнів вивели з води і перебили їм коліна. Під час цієї страшної кари матір наймолодшого з воїнів – Мілітона, переконувала сина не страхатися, а перетерпіти все до кінця. Бо той, хто перетерпить до кінця, спасенний буде.

Тіла мучеників поклали на колісниці і повезли на спалення. Юний Мелітон ще дихав, і його залишили лежати на землі. Тоді матір підняла сина і на своїх плечах понесла його за колісницею. Коли Мілітон випустив останній подих, мати поклала його на колісницю поряд з тілами його святих сподвижників. Тіла святих були спалені на полум’ї, а обвуглені кості кинуті у воду, щоб християни не зібрали їх.

Через три дні мученики з’явились у сні блаженному Петру, єпископу Севастійському, і звеліли йому поховати їх останки. Єпископ з кількома кліриками вночі зібрав останки славних мучеників і з честю поховав їх.

Страдницький подвиг святих мучеників Севастійських у ці дні Великого посту є для християн усіх часів гарним прикладом, як треба любити Господа і слідувати за Христом. 

Підготував Андрій Говера.