Митрополит Нестор: Московський патріархат у Почаєві – це аномалія, яка повинна бути ліквідована

Інтерв’ю з владикою Нестором планувалося як підсумки першої Всеукрaїнської нaукової конференції, присвяченої Почаївській Лаврі («Почаївська Лавра та її вплив на формування української православної ідентичності», Кременець, вересень 2023). Однак розмова вийшла значно ширшою й грунтовнішою, хоч і розпочалася таки з конференції, що була приурочена до 90-річчя української маніфестації (вересень 1933) під гаслом «Почаївська лавра мусить бути українською». Як не сумно було б визнавати, гасло «Геть московського попа!» досі залишається актуальним.

Детальніше


Успенська Почаївська Лавра: свята, православна, українська (спроба історіософської рефлексії)

Історичні долі Почаївської Свято-Успенської Лаври насправді своєрідно, проте вельми вдало, віддзеркалюють ті складні історичні процеси, що відбувалися на теренах Західної України у різні періоди. Заснований на українських землях монастир (початки його зародження губляться у ХІІІ ст. [7, с.3] є органічною часткою духовного життя українського народу впродовж тривалого періоду його складної та багатостраждальної історії [1, с.1].

Детальніше


Завжди був вірним Богові та Україні. Блаженної пам’яті митрополита Тернопільського і Бучацького Василія (Боднарчука)

З погляду історії 15 років, які минули з часу упокоєння одного з перших архієреїв незалежної Української Православної Церкви митрополита Тернопільського і Бучацького Василія (Боднарчука), – мить. Проте його сучасники, сотні його учнів і послідовників, миряни пам’ятають не лише про його подвижницькі життя й діяльність, а й досі з вдячністю згадують владику Василія як доброго пастиря і справжнього патріота. За сухими датами, цифрами і фактами біографії митрополита – сповнений боротьби за Україну і Церкву, невтомної духовної праці шлях.

Детальніше


Архієпископ Нестор: «Головна зміна в церкві – ми вже не в ізоляції»

Єдина помісна Православна церква України відзначила перші річниці Об’єднавчого собору, отримання Томосу про автокефалію та інтронізації свого Предстоятеля. В усіх тих святкуваннях брав участь і голова Синодального управління взаємодії з молодіжно-патріотичними громадськими об’єднаннями, заступник голови Синодальної богословсько-літургічної комісії ПЦУ архієпископ Тернопільський і Кременецький Нестор. Водночас за жертовну працю в утвердженні та розбудові помісної церкви громадськість Тернопілля визнала владику Нестора переможцем конкурсу «Людина року-2019».

Це стало приводом для інтерв’ю архієпископа Нестора газеті «Вільне Життя плюс».

Детальніше


Євген Заплетнюк: «Вірю, що священників обирає Сам Господь»

Про цю неординарну, я б навіть сказала, непересічну особистість знають чимало тернополян. Отець Євген Заплетнюк, він і священнослужитель, і ключар кафедрального собору свв. рівноапп. Костянтина та Єлени, і місіонер, і публіцист… Напередодні Різдвяних свят ми зустрілися зі священником, щоб поговорити про його непростий життєвий шлях, пороздувати над буденним та про те, як йому вдалося відновити сили після важкої хвороби. Адже він, молодий чоловік, у розквіті сил буквально заново вчився ходити, говорити, радіти життю…

Детальніше


Історія Нерукотворного Спаса (за традицією Царя Авгара)

Автор:

Іконографічне зображення Спаса Нерукотворного було високо шановане Церквою упродовж усієї історії Церкви. Це тому, що Священне Передання доносить до нас звістку, про яку сам Ісус Христос подбав, щоб Його фізичний образ лишився людству навіть тоді, коли Він вознесеться на небо до Бога Отця. Передання каже нам, що упродовж одного тижня від входу в Єрусалим до Воскресіння з мертвих Господь Ісус Христос чудотворним чином залишив людям на спомин про Себе три автентичних зображення Свого обличчя та Свого тіла.

Перші два зображення мають назву Спас Нерукотворний. Але вони дещо відрізняються один від одного. На християнському Сході ікона Спас Нерукотворний має довгу й цікаву традицію. На Заході ж існує дещо відмінна версія щодо історії її виникнення, яка постала значно пізніше — у середньовіччі. Західна інтерпретація ікони зазвичай носить назву Святе Лице та має іншу композицію. Третє зображення називається святою плащаницею мова про яку йтиметься пізніше.
Нерукотворна Ікона — з грецької άικών άχειροποίητος .

Спочатку коротко зупинимось над історією виникнення цього церковного та іконописного передання. Про нього немає згадки у Святому Письмі, але св. ап. Іоан Богослов виразно зауважує, що не все, що зробив Христос, записане, бо якщо б записати все, “що вчинив Ісус”, то “сам світ не вмістив би написаних книг” (Ін. 21,25). Отже, за давнім переданням, цей образ передав сам Христос, відбив¬ши його на полотні за проханням князя (чи царя) Авгара V Ухами (Abgar V Ukhama) з Едесси. Це невеличке князівство (або царство) знаходилося між ріками Тигром та Ефратом у Месопотамії — сьогоднішній Сирії. Звалося воно Осроене (Osroene) і було розташоване між двома імперіями — Римською та Парфянською. Столицею князівства було місто Едесса, і переважно науковці все князівство іменують за назвою столиці, тобто князівство Едесси, подібно як Русь називали Київською. Сьогодні Едесса зветься Орфу або Роґаїс (Rogais). Цікаво, що в стародавній хро¬ніці цього міста згадується християнська церква, яку вважали старо¬винною вже в 201 p., коли її знищила повінь. Царство Едесси, або Осроене, було першою державою у світі, яка офіційно стала христи¬янською. Деякі історики, особливо вірмени, вважають, що ця честь нале¬жить вірменському царству, яке близько 300 р. за св. Григорія Просвіти-теля (приблизно 240-332 pp.) стало офіційно християнським. Офіційне навернення князівства Едесси мало відбутися за князя Авгара IX, який царював у 170-214 pp. християнської ери.

За часів Ісуса Христа, — читаємо в нашій східній Мінеї, перекладеній з грецької мови, — царював в Едессі князь Авгар V. Якось він занедужав проказою; почувши про славні чуда Христа в недалекій Галилеї, князь післав свого довіреного архівіста Ананія (Наnnаn) з листом, у якому попросив, щоб Христос прибув до Едесси та зцілив його. Ананія був також і малярем, тому князь Авгар V наказав йому намалювати лик Ісуса у випадку, коли б Христос відмовився прибути сам. Христос не міг покинути свою місію, тому Ананія намагався намалювати зображення Учителя. Однак великий натовп, який постійно оточував Христа, не допускав Ананію до Ісуса, тому маляр вибрався на високий плоский камінь і розпочав працювати. Однак, як каже передання, лик йому не вдавався через невимовну славу Ісусового лиця. Коли Христос поба¬чив старання Ананії, то попросив принести собі води, обмив обличчя, обтер його льняним рушником, на якому і відбився лик Спасителя. Тому це зображення називається ще й «мандиліон» по-грецьки, або по-семітськи “mindil” — рушник, убрус.

Нерукотворний образ Христа з клеймами історії Манділіона на окладі. Візантія бл. 1362 р

Нерукотворний образ Христа з клеймами історії Манділіона на окладі. Візантія бл. 1362 р

У Мінеї за серпень, яка містить опис цього передання, згадано також, що Христос дав Ананієві й образ, і лист до князя Едесси. (За звичаєм тих часів Христос міг цього листа продиктувати Ананію). У листі Ісус повідомляє, що не може прибути до Едесси, бо має сповнити при¬значену Йому місію, але обіцяє Авгару, що згодом пришле когось зі своїх учнів. Авгар оздоровився від прокази, але деякі знаки на обличчі у нього залишилися, після Христового вознесіння св. ап. Фадей, один із 70-ти учнів, пішов до Едесси, цілком оздоровив князя і навернув його до хрис¬тиянства. На Нерукотворному Образі Авгар написав: “Христе Боже, хто вірить у Тебе, не помре”, за іншим переданням відомо, що на трьох раменах хреста навколо голови Спасителя виднілися три грецьких літери — початки таких слів: “Істинний Божий Син”. Потім за наказом князя було скинено ідола із заглиблення у стіні над брамою міста і на цьому чільному місці вста-новлено святий Образ .

Хоч Авгар V ревно поширював Христову віру, його внук став поганином та хотів знищити Нерукотворний Образ. Однак, дізнавшись про це, єпископ міста Едесси, запалив лампаду перед Образом і звелів замурувати його в стіні. Таким чином мандиліон зберігся.

Нові згадки про цей Образ – з’являються у V-VI ст. Зрозуміло, що багато документів могло бути втрачено або й знищено. А згадки знаходимо у «Доктрині Аддая» (Addai), який був єпископом Едесси (†541), та у відомого історика Євагрія (Evagrius) з VI ст., який у своїй “Історії Церкви” називає цей Образ “іконою, яку створив Бог”. Віднайдення Нерукотворного Образу відбулося так. Під час нападу перського царя Хозроя 544 або 545 р. єпископ Євлалій (Еulalius) уві сні побачив сховок, у якому знаходиться Образ. Євлалій дістався до тайника з убрусом і виявив, що лампада все ще горить, а на тафлях за образом виявився його другий відбиток. За Божою поміччю місто вціліло у нападі від ворогів, а мандиліон Христа довший час шанували в Едессі. У 630 p. араби завоювали Едессу, але дозволили шанувати Нерукотворний Образ. Під час іконоборства на VII Вселенському Соборі в Нікеї 787 р. св. Іоан Дамаскин згадує це зображення як чудотворне. (Зрештою, Дамаск розташовано зовсім недалеко від Едесси). Отці цього Собору багаторазово згадують мандиліон, а чтець зі Святої Софії з Царгороду оповідав, як він особисто шанував мандиліон Христа в Едессі.

У 944 р. царі Констянтин Порфирородиий та Роман І, заплативши велику ціну, викупили мандиліон, привезли його до Царгороду й помістили у церкві Богородиці у Фаросі (Pharos). Ця подія лягла в основу святкування Перенесення Нерукотворного Образу Господа нашого Ісуса Христа.
Дещо пізніше цар Нікефор Фока (963-969) силою заволодів другою іконою мандиліона, що відбилася на тафлях, і також привіз її до Царгороду.

В 1204 p., під час нападу західних хрестоносців на Царгород і його пограбування, обидва зображення були загублені. Існують здогадки про їх місцезнаходження: одні кажуть, що вони опинилися в Парижі, інші — що в Римі. Насправді невідомо, як рівно ж невідомо, чи ікони взагалі збереглися до наших часів.

Натхненне, прекрасне обличчя Ісуса Христа на цьому рушнику було тисячі й тисячі разів скопійовано мистцями всього християнського світу, як перший варіант ікони Спаса Нерукотворного.
Наша Церква вшановує пам’ять про перенесення Нерукотворного Образу Гос¬пода нашого Ісуса Христа 16 (29) серпня святковим богослужінням. Своїми стихирами на ве¬чірні Церква оспівує, цю подію: «Чоловіколюбче Владико… зобразивши вигляд пречистого Твого лиця, Ти післав його вірному Авгару, який бажав бачити Тебе, що в Божестві є невидимий херувимам, щоб ми, які дивимося на образ Того, що задля нас воплотився і добровільно по-страждав, розпалялися Твоєю любов’ю, яку Ти на нас вилляв задля Твого ве¬ликого милосердя».

На утрені є ще інші згадки про цю подію: “Едеський цар пізнав Тебе, Царя всіх, який не скипетром, не війнами, а словом творив безліч чудес, і молив, коли побачив Тебе в образі, і Богочоловіче (таїнство) до себе прийняв, взи¬ваючи: Бог Ти і Господь”. Далі на утрені наша східна Церква співає: “Ти післав письмо, накреслене божественною рукою Авгару, який просив для себе спасіння й оздоровлення, що приходить від образу Твого божественного, якого прихід ми сьогодні радісно святкуючи, возвеселяємося вірою, черпаючи просвітлення”.

Підготував студент
Київської Православної Богословської Академії


Навіщо на Стрітення освячувати свічки

Автор:

55Стрітення Господнє – велике свято Православної Церкви, яке щороку відзначається в один і той самий день – 15 лютого. Тоді християни урочисто згадують принесення на сороковий день після народження до Єрусалимського храму Немовлятка Ісуса, Його зустріч із святим та праведним старцем Симеоном й пророчицею Анною, а такою, пророцтво святого Симеона про майбутні страждання Діви Марії,якій «прошиє серце страшний меч болю» (Лк.2:35). Ця важлива євангельська подія лягла в основу одного з найбільших дванадцяти свят церковного року. Вперше свято Стрітення було встановлено Церквою в Єрусалимі після Ефеського собору 431 р.

Детальніше


Покинувши все, пішла вслід за Творцем і Спасителем

Автор:

ksenia6 лютого за новим стилем Східна Церква вшановує святу Ксенію Римлянку, яка проміняла матеріальні блага на службу Богові, була висвячена на дияконесу, а також опікувалася жіночим монастирем, надихаючи дівчат своєю вірою.

Детальніше


«Боже, будь милостивий до мене, грішного…»

Автор:

telonisfarisaios4Це – молитва збирача податків, який покаявся у своїх гріхах і отримав прощення. Коли саме нею моляться? Чи обов’язково бити себе у груди під час цієї молитви? І коли саме ця молитва була доповнена? Який її сучасний вигляд? Як правильно її розуміти?

Детальніше


Коли в Йордані хрестився Ти, Господи

Автор:
4419 січня (6 січня за ст. ст.) Свята Православна Церква святкує Хрещення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, або Богоявлення. Це велике двунадесяте неперехідне свято. Свято Хрещення Господнього – одне із найдревніших свят християнської Церкви. Його встановлення належить ще до апостольських часів. Давня назва свята – “Феофанія”, що означає Богоявлення.