Благовірний князь Ярослав Мудрий – перший поборник незалежності Української Церкви


 5 березня за церковним православним календарем день пам’яті святого благовірного князя Ярослава Мудрого. Більшість із нас ще зі шкільної парти знає про заслуги великого князя перед нашою державністю, якого Православна Церква у 2008 р. зарахувала до сонму святих.

Ярослав – син князя Володимира – князював у Новгороді. Дізнавшись, що його брат Святополк убив своїх трьох братів Бориса, Гліба і Святослава, він пішов війною на нього. Князь Ярослав при допомозі варягів переміг військо підступного брата з його помічниками-чужинцями поляками на чолі з королем Болеславом Хоробрим і печенігами й заволодів Києвом (перший раз у 1016, другий – 1018 р.).

Князя Ярослава називали в народі Мудрим за розумне правління державою, любов до науки, турботу про релігійну освіту й кодифікацію українського звичаєвого права в збірнику прав із назвою «Руська правда». Крім цього, він завершив християнізацію Київської Русі, хоча навернення деяких племен до Христової віри ще довго тривало після смерті князя (наприклад, плем’я карелів із новгородсько-псковської землі прийняло хрещення 1227 р.).

Ярослав продовжував розпочату Володимиром Великим розбудову держави на засадах Христової віри, зміцнював і забезпечував розвиток Української держави в усіх напрямах, яка за часів його правління досягла найбільшого розквіту та могутності. Основним своїм завданням Ярослав уважав поширення християнства у власній державі. До того ж він прагнув зробити її більш монолітною та цивілізованою через уведення на всіх її землях єдиного й справедливого писаного закону.

Пам’ятник Ярославові Мудрому в Києві

Київський правитель надавав великої уваги поширенню освіти й писемності в державі. Він засновував школи при церквах, дбав про виховання власного духовенства. У літописному записі 1030 р. розповідається, що князь наказав віддати 300 дітей старост і священиків Новгорода для навчання на священиків. При храмі Св. Софії Ярослав Мудрий заснував першу в Київській Русі велику бібліотеку, яка вміщувала близько 500 книг. Ці рукописи було пограбовано під час захоплення Києва князем Андрієм у 1169 р., а залишки бібліотеки знищили татари під проводом Батия, які зруйнували столицю в 1240 р.

Київ за часів правління Володимира став замалим для нових потреб. Ярослав збільшив його, оточив великим валом із глибоким ровом, зі стіною на валу великої площі. У валу було три брами: на місці пізнішої Стрітенської церкви – Жидівська (Львівська) брама, коло Софійської вулиці – Лядська, а третя – Золота брама, від якої залишилися лише руїни. Київ став одним із найбільших міст тодішньої Європи. Лише на Подолі було близько 400 церков, від яких, крім назв, нічого не залишилося. Цікаво, що в літописі на початку XIII ст. зазначено, що під час пожежі в Києві згоріло 600 церков.

Князь Ярослав вирішив збудувати великий храм у Києві на взірець соборів Св. Софії в Константинополі (столиці Візантії) та в Софії (столиці Болгарії). Розпочавши будівництво в 1037 р. на місці перемоги над печенігами, які нападали на руські кордони, запрошені з Греції і Белграда майстри разом із місцевими будівничими та митцями надали соборові Св. Софії стилю, який відображав дух і традиції українського народу. Будівництво цього величного храму було завершено в 1054 р., тоді ж перенесли до столиці осередок київських митрополитів із Переяслава.

Гробниця Великого князя київського Ярослава Мудрого у соборі святої Софії у Києві.

Ще одне важливе завдання, яке Ярослав Мудрий виконав за життя, – укладення збірника законів, однакових для всіх земель держави. Він отримав назву «Руська правда». Ці закони відображали відносини між державою і церквою. Розуміючи, яку роль церква відіграє в державі, князь Ярослав прагнув зробити її незалежною і національною на взірець болгарської церкви й мати свого митрополита.

Згідно з 28 правилом Четвертого Вселенського собору, митрополита Київського мав обирати не константинопольський патріарх, а Собор єпископів Київської митрополії. У 1051 р. князь скликав у Києві Собор єпископів, на якому без згоди Царгорода обрали митрополитом Київським свого кандидата. Це був священик церкви Спаса із с. Берестова Іларіон (там тепер знаходиться Києво-Печерський монастир) – щирий патріот, «муж благ, книжен і постник».

Це була перша спроба встановити автокефалію церкви в Київській державі. Царгородський патріарх не дав благословення митрополитові Іларіонові й не визнав його як першоієрарха Київської митрополії. Отже, фактична автокефалія Української Церкви набула на короткий час ознак повної автокефалії. Собор єпископів не лише обрав Іларіона – він поставив його, інтронізувавши на митрополита.

 

Ієрархія Української Церкви після 1051 р. невідома взагалі. Не збереглося історичних джерел про те, коли саме Іларіон перестав бути митрополитом і з якої причини.

Святий благовірний князь Ярослав Мудрий. Портрет пензля А. Орльонова.

Проте можна впевнено стверджувати, що коли б князь Ярослав прожив довше, а після нього княжа держава залишилася об’єднаною та могутньою під одним правителем, то Православна Церква в Русі-Україні назавжди закріпила би свою незалежність. Однак Ярослав Мудрий помер у 1054 р. Після його смерті знову почалися міжусобиці, бо сини не змогли виконати заповіт батька – великого просвітителя Руси-України Ярослава Мудрого.

Свята Українська Православна Церква оцінила труди благовірного князя Ярослава Мудрого і він був примислений до лику Святих на Помісному соборі, що зібрався в Золотоверхому граді Києві в 2008 році.

За матеріалами Рівненської єпархії УПЦ КП.