У своєму легендарному посібнику «Пластування для хлопців» Роберт Бейден-Поуелл (Бі-Пі) згадує Бога у трьох гутірках. Вся його книга, видана у 1908 році, побудована на розповідях-порадах для юнацтва.
У гутірці ч. 17 «Як стати дужим» Бі-Пі рекомендує робити щоденну руханку – молячись, виконуючи вправи. Прогинаючись назад видихай устами слово «Дякую» (Богові). А виконуючи повороти плечами вправо-вліво, радить вважати їх частиною ранкової молитви до Бога, промовляючи голосно: «Благослови Тіма», «Благослови батька» – й інших членів сім’ї чи приятелів, по черзі.
У гутірці ч. 20 «Лицарськість супроти інших». Бі-Пі пише про важливість подяки, говорити: «Дякую!». Він вважав, що табір не закінчено, якщо площа вже чиста, а виряд спаковано. Потрібно подякувати ще власнику поля, «а Богові за те, що дав тобі такий гарний час».
У гутірці ч. 22 «Самовдосконалення» Бі-Пі зазначає: «людина, яка не вірить у Бога і не підпорядковується Його законам, не дуже багато варта. Тому кожний пластун мусить бути віруючим (благочестивим)». На думку основоположника скаутингу, віровизнання, загалом, дуже проста річ і будується на двох тезах: 1) Люби Бога й служи Йому; 2) Люби ближнього свого й допомагай йому.
«Виконуючи свій обов’язок перед Богом, – писав Бі-Пі, – будь завжди Йому вдячний. Коли втішаєшся якоюсь радістю, гарною грою чи успіхом у виконанні доброго діла, подякуй Йому за те, хоч би тільки одним-двома словами, саме так, як дякуєш за обід. І добре інших благословити. Наприклад, коли побачиш, як поїзд рушає в дорогу, попроси для всіх у ньому Божого благословення».
У перших редакціях «Пластування для хлопців», призначених для британської молоді, була ще одна важлива теза, яка із поширенням скаутингу в світі і перекладом посібника на різні мови була скороченою. Теза стосувалась важливості включення волонтерів в якості доросли опікунів для дітей у скаутингу:
«Ми націлені на практику християнства у повсякденному житті та спілкуванні скаутів, а не лише на Богослужіння по неділях …християнський дух лежить у сплячому стані сьогодні в нашому народі, головним чином тому, що він не бачить прямої можливості для самовираження. Тут у цьому радісному братстві [скаутингу] є величезна можливість, відкрита для всіх у щасливій праці …[вона] дає кожному шанс на служіння ближнім і Богові».
Діти і волонтери закидували Бі-Пі листами з масою різних запитань, уточнюючи гутірки, описані в посібнику «Пластування для хлопців». Відповіді формулювались і публікувались централізовано у спеціально створеному часописі «The Scouter». У лютневому його числі за 1912 рік Бі-Пі опублікував статтю «Релігія», де відзначив, що риси лицарського характеру які плекаються в скаутингу «у поєднанні з правильним вивченням природи повинні обов’язково допомогти зблизити молоду душу духовно з Богом».
Бі-Пі вважав, що вивчення природи під відкритим небом є ціннішим сповідуванням релігії за навчання дітей Святого Письма у стінах недільної школи. При цьому відзначав, що не хоче нав’язувати свої особисті погляді іншим (тоді була критика скаутингу з боку частини суспільства як «нової релігії»).
У дослідах з історії скаутингу наводиться найкоротше висловлювання Бі-Пі про релігію: «Скаутинг – це ніщо інше, як прикладне християнство». Подається, що це теза із вступу до брошури «Scouting and Christianity» (за іншими даними – стаття у книзі про скаутинг), яка вийшла друком у 1917 році. Попри те, що мені не вдалось віднайти першоджерело, вважаю тезу цілком правдивою.
У квітні 1918 року, за кілька місяців до завершення Першої світової війни, в журналі «The Scouter» Бі-Пі опублікував нову свою статтю на тему віровизнання в скаутингу – «Релігія глушини» (The Religion of the Backwoods). Тут він пише про досвід першовідкривачів: «щастя здобувається подоланням труднощів, але життя є безплідним і незадовільним, коли зусилля спрямовані виключно на себе».
Бі-Пі відзначає цей глобальний досвід як такий, що призводить до спільної основи, на якій базується більшість форм релігії: вдячність Богу та служіння ближньому. Природна форма в релігії настільки проста, що будь-яка дитина може її зрозуміти, бо надходить вона із зсередини, від совісті, від спостереження, від любові. І використовується вона у всьому, що робить дитина, є справжньою частиною характеру.
«Мета [скаутингу] полягає в тому, щоб дати юнаку кращий фундамент для цієї віри, заохочуючи його сприйняття, які йому зрозумілі» – писав Бі-Пі. Він вважав, що справжню релігію не можна викладати як урок у школі. Що величезна кількість дітей стала невіруючими через помилкове уявлення цих моментів з боку вчителів.
У 1919 році – першому післявоєнному, коли в Україні ще точилася війна за незалежність УНР на кілька фронтів одразу – Бі-Пі вирішив провести перший табір для скаутмайстрів, тобто польовий вишкіл для виховників дітей у скаутингу. Для цього навчання він написав ще одну свою працю, яка стала класикою і перекладена багатьма мовами: «Aids to Scoutmastership».
Ця книга вийшла українською мовою у 2012 році під назвою «Порадник виховникам». Уже в передмові Бі-Пі двічі згадує про Бога. «Ми даємо їй… [молоді] опору у пластуванні, підтримку, яку Бог створив для всіх – природу, щастя та користь». І далі про роль виховника: «Він постійно вдосконалює себе, намагається передбачити результати своєї роботи, спрямувати свої зусилля на корисну працю в ім’я Людства та Бога».
«Пластування, – пише Бі-Пі у розділі «Пластовий дух», – це засіб, завдяки якому навіть найзатятішого розбійника можна навернути на шлях істини, до сповідування високих цілей та віри в Бога. Разом із Обов’язком пластуна – творити добро щодня, воно творить основу служіння Богові та ближньому, що допоможе батькам чи священику з надзвичайною легкістю далі формувати поведінку юнака в питаннях віри».
Коротко про Бога Бі-Пі згадує теж у розділі «Насолода від життя», зазначаючи: «Юнаки зможуть усвідомити суть Бога Творця, споглядаючи творіння Його рук, що у поєднанні із дотриманням заповідей і служінням іншим є основою твердої віри». А далі присвячує окремий розділ на кілька десятків абзаців про релігію в скаутингу.
Цей розділ – «Розвиток світогляду: пошана» – є, мабуть, найповнішим викладом бачення Бі-Пі пластового розуміння вірності Богові. Кожному виховнику і волонтеру Пласту вартує мати в своїй бібліотечці «Порадник виховника» і періодично перечитувати цю невелику брошурку. Нижче наведу лише кілька тез з того розділу.
- Вшанування Бога, шанобливе ставлення до своїх ближніх і до самого себе як слуги Божого є основою будь-якої релігії.
- Те, яку віру сповідує юнак, як правило, залежить від батьків. Саме вони це вирішують. Ми поважаємо думку батьків і допомагаємо їм у релігійному вихованні дітей, незалежно від форми віросповідання.
- Кожен пластун має сповідувати певне релігійне вчення і виконувати свої обов’язки перед Богом.
- Якщо членами гуртка є представники різних віровчень, вони мають дотримуватися догм своєї віри, а щоденна молитва і щотижневе богослужіння в таборі мають бути загального характеру і необов’язковими для участі.
- Навчити релігійності неможливо, її можна донести до серця.
Далі в тексті Бі-Пі наводить приклади, як практикується релігійність скаутингу. Зокрема у тих регіонах, де фактично відсутнє будь-яке віровчення. І як чинити, коли в одному гуртку є діти різних віросповідань.
У статті «What is Scouting?» у «The Scouter» від липня 1920 року – напередодні першого світового скаутського джемборі (куди був запрошений і Пласт), Бі-Пі відзначив: «[скаутське] братство – це модель, яка на практиці ігнорує відмінності класів, віросповідання, країн та кольору шкіри через невизначений дух, який пронизує його [скаутинг] – дух Божий».
У 1921 році в брошурі «Релігія в лісі» (The Religion in the Woods) Бі-Пі стверджував, що спостереження за красою природи є найкращим способом пізнання Бога і що жодна релігія не має монополії на істину.
А у практичному житті – запросив мусульман і буддистів читати молитви у Гілвел-Парку, де із 1919 року регулярно проходили вище згадані вишколи скаутмайстрів і куди приїздили на вишкіл представники різних країн та релігій. Лідери чехословацького «Юнака», які пройшли цей вишкіл, створили «Лісову школу», яка прижилась і в Пласті.
Коли підросло перше покоління вихованців «Пластування для хлопців», то для них Бі-Пі написав свій третій – з черги – базовий посібник у скаутингу, який вийшов друком у 1922 році. Ця книга отримала назву «Мандрівка до успіху» (Rovering To Success). Виклик атеїстичного світогляду був помітним вже тоді. Тому в тексті є такі тези:
«Атеїсти …. стверджують, що релігія, яку потрібно вивчати з книг, написаних людьми, не може бути справжньою. Але вони, схоже, не бачать, що крім друкованих книг… Бог дав нам теж для читання велику Книгу природи; і вони не можуть сказати, що там є неправда – факти стоять перед ними…. Я не пропоную вивчення природи як форми поклоніння або як замінник релігії, але я відстоюю розуміння природи як крок, у певних випадках, до пізнання релігії».
У переддень другого світового скаутського джемборі, куди було підготовлено й потужну делегацію Пласту, Бі-Пі облікував досить об’ємний текст під назвою «Фундаментальна етика» (The Scouter, липень 1924). «Ми ставимо перед хлопцями та дівчатами найпростіші вимоги фундаментальної етики релігії, а відтак заохочуємо застосовувати їх на практиці». А далі в тексті уточнює суть вимог:
«Ми ставимо їх [вимоги] так, як навчав їх Христос, у двох простих формах: Люби Бога свого всім серцем своїм… Люби ближнього свого, як самого себе. На цих двох заповідях базується увесь Закон… Для досягнення кращого усвідомлення та любові до Бога ми робимо це через дослідження його праць… Пропагуючи другу заповідь, любов до ближнього, ми закликаємо… робити щоденне добре діло, без винагороди».
Коли у 1926 році Бі-Пі запитали про те, де релігія увійшла в скаутинг, то отримали традиційно нетипову відповідь: «Вона взагалі не входить. Вона вже є. Це фундаментальний фактор, що лежить в основі скаутингу».
У червні 1928 року «The Scouter» надрукував ще одну світогляду статтю Бі-Пі, яка стосувалась вірності Богу. Увесь текст про те, як найкраще провести неділю у польовому таборі скаутів. Якщо поруч церква, то рекомендувалось вранці туди відвести юнаків. А на закид одного священника про те, що скаутинг у неділю працює із дітьми подалі від церкви та недільної школи, Бі-Пі відповів: «Ми повинні уникати цього, але за умови, що подбаємо про те, щоб дати адекватну заміну… [також] ми повинні пам’ятати, що завжди є небезпека, що якщо ми зробимо неділю надто відмінною від буднього дня, то юнаки можуть подумати, що релігійна думка і дія призначена лише для неділі, це – фатальна помилка».
При цьому Бі-Пі навів приклад одного єпископа, який водночас був діючим скаут майстром, який був завжди радий бачити юнаків у свій церкві, зокрема в неділю у спортивному однострої. Бо після церкви вони далі йшли займатись спортом.
Цікаво, що здоровий спосіб життя Бі-Пі теж трактував як важливий елемент вірності Богу. У статті «Здоров’я», в січневому числі «The Scouter» за 1931 рік, він написав, що кожен юнак має дбати про своє тіло та здоров’я, бо «це частина його обов’язку перед Богом розвивати своє тіло до найкращої міри».
Сам Бі-Пі був християнином. У своїй автобіографії «Lеssons from the Varisty of life» (Лондон, 1933) відзначив, що майже в кожній біографії є корисні вказівки про те, як здобути щастя в реальному житті. А знав він багато визначних людей, зокрема й мільйонерів. Але найкращим прикладом для нього особисто завжди була історія життя Ісуса Христа.
Бі-Пі згадав Христа також у своїй заяві на 2-му світовому Rover-Moot (зустрічі старшого пластунства – роверів), який у 1935 році проходив у Швеції: «Ми повинні мати Христа у собі». Визначний шведський скаутмайстер Ейлерц Фриланд у праці «Християнська освіта та скаутинг» (Стокгольм, 1958) пояснює цю тезу так: «Не в останню чергу з цього останнього твердження ясно видно, що Христос є реальністю для Баден-Пауелла. У цій цитаті він посилається на Христа, який вимагає досконалості, але який також приносить силу звільнення, прощення і допомогу в реальне життя».
Ще через рік Бі-Пі написав про Ісуса Христа у своїй новій книзі «Дорогою до мужності» (Adventuring to Manhood). «Христос пожертвував Своїм життям, щоб показати нам приклад: «Будьте готові» – незалежно від того, що нам це коштуватиме, – робити добре діло для інших».
У грудні 1937 році Бі-Пі опублікував у «The Scouter» свою останню статтю на тему релігії в скаутингу. Називалась вона «Віра, Надія, Любов». У тексті йшлося про диявола та його агентів, про майбутнє руху і його можливості. Зокрема є й така теза: «агенти диявола, зрештою, лише люди, і тому люди можуть протистояти його бісам і здійснити панування Миру і Доброї Волі, яке є повелінням Божим… дух любові – це дух Бога, що діє у вас… Продовжуй цей дух, і ти не можеш зазнати невдачі».
Більшість скаутів бодай раз у житті зустрічались із останнім словом Бі-Пі, яке знайдено у 1941 році – вже після його смерті. У короткому тексті двічі згадується Бог. Однак сьогодні мало хто вже пам’ятає, що Бі-Пі був також автором «Молитви Засновника», написаної для світового скаутського джемборі. Там є такі важливі слова:
«Отче наш… Ми приходимо до Тебе із серцями, вдячними та втішеними багатьма благословеннями, які Ти нам дарував, і вдячними, що наш Рух процвітав як прийнятний у Твоїх очах. Натомість ми поклали на Твій Вівтар, як нашу скромну подяку, таку жертву, яку ми можемо принести собі в служінні іншим. Ми просимо, щоб.. під Твоїм Божественним Натхненням, ми отримали ширший світогляд, чіткіше бачення всього того, що відкрите перед нами та наших можливостей. Таким чином, ми можемо потім продовжувати з посиленою вірою виконувати нашу місію щодо підвищення ідеалів і сил мужності та сприяння через більш глибоке взаєморозуміння у здійсненні Твого щасливішого Правила миру та доброї волі на Землі».