30 березня – преподобного Олексія, чоловіка Божого


30 березня Православна Церква вшановує  пам’ять преподобного Олексія (411). Ще з часів Київської Русі день пам’яті преподобного Олексія, чоловіка Божого, свято шанувався нашими предками, його житіє було одним з найбільш улюблених.

Преподобний Олексій народився в Римі в побожній сім’ї. Його батьками були благочестиві Євфиміан та Аглаїда. Подружжя довгий час немало дітей, але не полишало надії на милість Божу. І Господь утішив цю благословенну подружню пару народженням сина Олексія. У шестилітньому віці отрок почав навчатися і успішно вивчав світські науки, та найбільш старанним він був у вивченні Святого Писання. Ставши юнаком, почав наслідувати своїх батьків: строго дотримувався постів, роздавав милостиню і під багатим одягом таємно носив волосяницю.

У нього рано зародилося бажання покинути суєтний світ і служити Єдиному Богу. Однак батьки хотіли одружити свого сина і, коли Олексій досяг повноліття, знайшли для нього наречену. Після заручин, залишившись увечері наодинці з нею, Олексій зняв з пальця перстень, віддав його і сказав: «Збережи це, і нехай Господь буде з нами, Своєю благодаттю влаштовуючи нам нове життя». Сам же преподобний пішов таємно з дому і сів на корабель, що плив в Месопотамію.

Потрапивши до міста Едесси, де зберігався Нерукотворний образ Господа, Олексій продав усе, що в нього було, роздав гроші убогим і почав жити біля храму Пресвятої Богородиці на паперті й харчувався з милостині. Преподобний споживав лише хліб і воду, а отриману милостиню роздавав немічним і стареньким. Кожну неділю він причащався Святих Христових Таїн.

Родина скрізь шукала Олексія, але безуспішно. Слуги, послані Євфиміаном на пошуки, побували і в Едессі, але не впізнали в убогому, який сидів на паперті церковній, свого господаря. Від строгого посту тіло його висохло, краса щезла, зір став слабким. А блаженний впізнав їх і дякував Господеві за те, що отримав милостиню з рук своїх слуг.

Безутішна мати святого Олексія зачинилась у своїй кімнаті і неустанно молилася за свого сина. А його дружина дуже тужила разом зі свекрухою.

Преподобний прожив в Едессі сімнадцять років. Одного разу паламарю церкви, біля якої подвизався святий, було откровення про прп. Олексія: Матір Божа через святу Свою ікону звеліла: «Введи в Мою церкву чоловіка Божого, достойного Царства Небесного. Молитва його підноситься до Бога, як кадило запашне, і Дух святий спочиває на ньому». Паламар почав шукати такого чоловіка, але довго не міг знайти. Тоді він з молитвою звернувся до Пресвятої Богородиці з проханням про допомогу. І знову почув голос, який звіщав, що чоловіком Божим є той убогий, котрий сидить на церковній паперті. Паламар знайшов святого і ввів у церкву.

Багато людей дізналося про праведника і почали шанувати його. Святий, уникаючи слави, таємно сів на корабель, який вирушав у Кілікію. Але, за промислом Божим, сталося  інакше: буря віднесла корабель далеко на захід і прибила до берегів Італії. Блаженний вирушив до Риму. Невпізнаний, він просив свого батька дозволити оселитися в якомусь куточку його двору. Євфиміан помістив Олексія в спеціально влаштованому приміщенні при вході в дім і наказав годувати преподобного зі свого столу.

Живучи в батьківському домі, блаженний продовжував постити і проводив дні і ночі в молитві. Він смиренно терпів образи від слуг батька. Кімната Олексія була напроти вікна його нареченої, і подвижник тяжко страждав, чуючи її плач. Тільки безмежна любов до Бога допомагала блаженному переносити цю муку. Святий прожив у домі своїх батьків сімнадцять років і був сповіщений Господом про день свого упокоєння. Тоді він взяв папір та описав своє життя, просячи прощення у батьків і нареченої.

У день кончини святого Олексія в соборній церкві служив літургію Папа Римський Інокентій (402–417) в присутності імператора Гонорія (395–423). Під час служби з вівтаря почувся дивний голос: «Прийдіть до Мене всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас» (Мф. 11. 28). Всі присутні зі страхом впали ниць. Голос продовжував: «Знайдіть чоловіка Божого, що відходить у вічне життя, нехай він помолиться за місто». Почали шукати по всьому Риму, але не знайшли праведника.

З четверга на п’ятницю Папа, звершуючи Всенічну, просив Господа вказати на угодника Божого. Після літургії в храмі знову почувся голос: «Шукайте чоловіка Божого в домі Євфиміана». Всі поспішили туди, але святий вже упокоївся. Обличчя його світилося, немов ангельське, а в руці був затиснутий папір, який він не випускав, хоч як не намагались його взяти.

Тіло святого поклали на одрі, покритому дорогоцінними покривалами. Папа та імператор схилили свої коліна і звернулися до преподобного, як до живого, просячи розтиснути руку. І святий виконав їхнє прохання. Коли лист був прочитаний, батько, мати і наречена праведника з плачем поклонилися його чесним останкам. 

Підготував Андрій Говера.