Дорогі браття та сестри! Щиро вітаю вас із великим, двунадесятим святом Православної Церкви. Сьогодні вся церковна повнота зустрічає свято Воздвиженням Чесного та Животворчого Хреста Господнього. Ставлячи нам перед очі зображення святого Хреста, Церква знову й знову нагадує нам про те, якою дорогою ціною Господь звершив наше спасіння. Вона нагадує нам про те, що якби не було Голгофи, то не було б і Воскресіння. Вона нагадує нам про те, що той християнин, який бажає спасти свою душу для Вічності, повинен звертати свій побожний погляд на зображення святого Христа. Не забуваймо, що це не лише добрий символ, але й знак завдяки якому було реально, онтологічно змінено весь хід людської історії.
Звичайно, нинішнє свято має також цілком земне, історичне коріння. Цього дня ми згадуємо одразу три важливі події, які дуже добре знаємо, бо про них не раз вже вам говорили священики.
Перша подія – це подія явлення зображення святого Хреста на небесах. Якось імператор Костянтин Великий йшов війною на більш чисельне військо свого ворога. Перед вирішальною битвою він побачив зображення Хреста на небі, та надпис – «цим переможеш» або «цим перемагай». У той момент Костянтин зрозумів, що це Сам Господь показує йому Свою силу та могуття. Вражений побаченим, імператор наказав надалі на своїх прапорах, хоругвах і одязі зображати святий Хрест. І так, перебуваючи під особливим покровом Божим, імператор виграв цю битву. З цього моменту він почав відчувати на собі нову благодать Божу, яка особливим чином сходить на людей через хресне знамення.
Інша подія, яку ми нині згадуємо, це віднайдення Чесного та Животворчого Хреста Господнього на горі Голгофі. 324 року цариця Олена, вже будучи в літах, мала мрію віднайти Хрест Господній, оскільки вважала, що християнським святиням на Святій Землі віддають недостатньо почестей. Тому, за сприяння свого сина – Костянтина, вона сама відвідала Палестину з намірами повернути цю величезну святиню людям. Через два роки пошуків, 326 року по Різдві, цей Хрест було дійсно знайдено. А сьогодні ми святкуємо подію коли патріарх чи великий митрополит Макарій, благословляючи віднайденим Хрестом богомольців, тим самим знову присвятив усю вселенну під заступництво Животворчого Хреста.
Ця подія цікава ще й чудом, яке сталося від Хреста. Коли віднайшли хрести, а їх було декілька, то не знали який саме належав Ісусу Христу. Але так сталось, що поруч із місцем розкопок йшла похоронна процесія. Патріарх наказав зупинити хід, і по черзі торкався до покійника тими хрестами. Передання Церкви свідчить, що в той момент, коли патріарх Макарій торкнувся гробу саме Хрестом нашого Спасителя, то покійник пробудився від сну смерті, ожив, встав та пішов додому своїми ногами. Ця подія надзвичайно вразила всіх свідків. Згодом на місці віднайдення Чесного Хреста було побудовано храм, куди й до нинішнього стікаються паломники з усього світу.
Ще інша подія, яка відбулася вже в VII столітті, також пов’язана з Хрестом Господнім. І була вона саме за тих часів, коли 641 року на Святу Землю напали перси. Вони захопили Палестину, пограбували чимало християнських святинь, а серед здобичі виявився і Хрест Господній. І сьогодні ми згадуємо про те, як імператор Іраклій подолав персів, переміг їх фізично і духовно, бо знову повернув людям втрачену святиню. І саме завдяки цьому Православна Церква зберегла чимало оригінальних фрагментів із Голгофського Хреста. Зокрема, один із таких фрагментів зберігається у нашому патріаршому Свято-Володимирському соборі міста Києва. Хрест із вбудованою частичкою Господнього Хреста виставляється на поклоніння вірним лише кілька разів у році, зокрема і в цей день.
Але не дивлячись на те, який Хрест зберігається в нашому храмі, з якого матеріалу та чи в якому році він зроблений, ми все одно віримо, що й наш Хрест має ту саму благодать і силу спасати кожного, хто до нього приступає. Господь прийшов не тільки для євреїв, не тільки для жителів Палестини І століття. Він прийшов для всіх нас, щоб кожен, хто повірить у нього не загинув, а мав життя вічне.
Ми згадуємо про це сьогодні, бо відчуваємо свою власну причетність до Спасителя. А коли й не відчуваємо, то хочемо відчувати. Спасається людина своєю причетністю до Церкви. І той хто приходить до Бога причащаючись Святих Дарів, очищається та освячується ними, стає причасниками Тіла та Крові Господніх, вона безперечно отримує вічні дари, які Господь давно приготував нам. Не випадково Хрест Господній у нашій, православній традиції, називається Животворчим. Чому його так називають? Тому, що він буквально творить-життя. Через те, що сталося на Голгофі Хрест отримав властивість дарувати нам життя вічне. Кожному хто гине, хто страждає від безлічі своїх провин, він дає можливість нового, вічного, значно кращого життя, більш благодатного та святого.
Тому нині, ми споглядаючи на цей святий Хрест, із благоговінням, вірою та вдячністю сприймаючи Христові дарування, повинні каятися в своїх гріхах, тому, що й ми з вами з вами опосередковано є винуватцями цієї смерті.
Якби ми з вами не грішили, не приносили в цей світ зла та неправди, потреби в нашому спасінні не було б. Сам Господь про це каже, що «не здорові потребують лікаря, а хворі». І оскільки ми всі хворі, то всі потребуємо спасаючого Хреста, всі потребуємо причетності до Господа та Його Церкви. І хоча ми обіцяємо Богу, що будемо ставати кращими ніж ми є, приходить час і ми переконуємося, що вкотре Йому збрехали – ми порушуємо свою обіцянку. І хоча в нас є щире бажання бути кращими, яким воно було в Симона –Петра перед зрадою, але минає лише кілька годин чи хвилин, як співає півень, нагадуючи нам про нашу зраду.
Пригадуєте, що Симон казав Христові, що навіть коли всі відречуться від нього, то він не відречеться. На що Христос, знаючи майбутнє, відповів, що півень ще вранці не проспіває, як той відречеться від свого Учителя. Ось, ми також, начебто маємо глибоке внутрішнє, сердечне бажання на подвиг, а сил для нього не маємо. Бо коли будемо сподіватися тільки на самих себе, то закінчимо свій шлях так, як закінчив Симон-Петро в Велику П’ятницю, вчинивши зраду.
Уявімо собі на мить, що відчував Симон у той момент, коли почув передбачений напередодні спів півня! Замість того, щоб не покидати Христа до останньої хвилини, він перший відрікся, та ще й устами, вголос промовив своє відречення! Святе Передання донесло до нас свідчення, що апостол Петро до кінця свого життя оплакував свій гріх, і кожного разу, коли чув спів півня, він умивався сльозами.
З одного боку він розумів, що Господь давно його простив, а в дарі П’ятидесятниці знову повернув йому втрачену апостольську гідність. А з іншого він відчував, що ця гріховна рана потре була більшого лікування та покаяння.
Про силу покаяння дуже важливо говорити, коли ми ведемо мову про Хрест Господній. Звернімо тепер свою увагу не на Петра, а на іншого апостола – Юду Іскаріотського, який зрадив Спасителя.
У Святому Письмі розповідається, що після того, як все відбулося, Юда розкаявся. Однак, це розкаяння в нього вийшло своєрідним. Він упав у відчай від усвідомлення того, що ж він накоїв. І перше, що він робить – це біжить до своїх начебто однодумців, архієреїв та книжників, до ти людей, яким він видав Христа та від яких отримав за це 30 срібняків. На що отримав жорстоку та цинічну відповідь: «Роби що сам знаєш. Ми тепер не маємо з тобою нічого спільного». Вражений такими словами Юда пішов та й повісився.
У своєму житті ми теж часто каємось так, як це робив Юда. Ми визнаємо, що зробили гріх. Ми бачимо, що наш вчинок поганий не тільки для інших, але й для нас самих. Але наше покаяння не стало покаянням перед Богом. Натомість ми, як і той Юда, шукаємо однодумців, які б нас підтримали та похвалили за гріх. Так і зрадник Христовий сподівався, що архієреї підтримають його, похвалять, скажуть, що він все зробив правильно. Так чинить кожен із нас, коли замість покаяння в гріхах, ми шукаємо собі однодумців, таких самих грішників, як і ми.
Свята Церква нагадуючи нам про страждання Христові, про цей страшний Хрест, якого Він ніс на Голгофу, нагадує нам про те, що ми, кожен у свою міру, також є співучасниками тих Євангельських подій.
Але ми можемо стояти як по боці тих, хто розпинав і волав «кров Його нехай буде на нас і наших дітях», а можемо стояти разом із Жінками-мироносицями. Був там ще Іоан Богослов, який йшов за цією сумною процесією, і хоча зробити нічого не міг, все одно не покидав Христа своєю присутністю до самого кінця, поки все не звершилося.
Коли проаналізувати все те, що пережив Христос не можеш не вражатися тим, які страшні страждання Він пережив. Історики пишуть, що зазвичай розіп’ята на хресті людина вмирає в страшних муках від трьох днів до тижня. Така смерть була ще й страшна тим, що розіп’яті люди дуже часто ще живими ставали здобиччю птиці та звірям. Але над Христом настільки знущалися, стільки Його били до розп’яття, що Він помер ще раніше, ніж настав вечір і перебили голінки. Голінки перебивали тим людям, смерті яких хотіли швидше.
Зауважте, що Святе Писання вказує чимало важливих деталей смерті Спасителя, які треба було б нам знати для того, щоб більше розуміти викупний подвиг ради нашого спасіння. Пригадуєте епізод, коли один із воїнів хотів вмочити губку в суміш оцту і вина? А для чого він це зробив? Він хотів це зробити для того, щоб послабити, приглушити Його страждання. Один із римських легіонерів, що розпинали Ісуса Христа все-таки змилосердився над Ним, тому запропонував Йому трохи цієї суміші, яка маючи певну наркотичну дію могла б зменшити страждання, послабити ті нестерпні муки від болю. Але, як ми знаємо, Господь відмовився від цього жесту. Він захотів прийняти страждання, всю ту Свою чашу прийняти з честю та цілковитою самопожертвою. Він не побажав бути п’яним, задурманеним від вина, а прийняв в повній мірі страждання заради нас, і нашого ради спасіння. Тому, зовсім не випадково до Євангелії увійшла ця історія про губку, оцет та вино. Не випадково записано про те, що коли прийшли ламати Спасителю гомілки, то вже не застали Його в живих.
Нинішній день за змістом богослужінь схожий на богослужіння Великої П’ятниці. Тому, в цей день, за древньою православною традицією, ми тримаємо суворий піст, бо нині ми наче знову переживаєм найскорботніший день Страсного тижня, чи навіть цілого року. Тому, кожен із нас, в міру своїх можливостей, нехай дотримується цього посту, не тільки фізично, але й духовно. Не знаємо, чи доживемо до Великого посту, а до Великої П’ятниці ми вже нині дожили. Зараз ми з вами ще поклонимося Чесному та Животворчому Хресту Господньому, що винесено урочисто під час Всенічного бдіння на середину храму, а священнослужителі будуть помазувати вас освяченим єлеєм. І кожного разу, підходячи до святого Хреста пам’ятаймо, що це не тільки чудовий релігійний символ. Це реальне свідчення того, наскільки ми грішні, але й водночас, це реальне свідчення того, наскільки нас і з вами сильно Бог любить, що аж помер за нас.
Тому, нехай Господь через це своє Хресне Знамення подає нам Своє святе благословення, милосердя, та усвідомлення того, що без цього Хреста наше життя буде лише тьмяним тваринним, біологічним існуванням. Дякую вам усім за молитву. Спаси вас Господи! Зі святом! Амінь!