Всечесні отці, дорогі брати і сестри! Шановні співгромадяни!
Ми живемо в час великих змін, викликаних війною, яку розв’язала росія проти українського народу. Через цю війну у одних людей впала полуда з очей і вони перестали сприймати відвічного ворога нашого народу як «старшого брата», інших ці події змусили відмовитись від спокійної байдужості до долі народу та зосередження виключно на своїх особистих інтересах. Вже немає серед українців тих, хто очікує, що війна закінчиться сама собою, що все буде «як раніше» і що повернуться спокійні мирні часи.
Як казав Блаженнійший митрополит Київський і всієї України Епіфаній, «в болях та стражданні народжується нова Україна, утверджується наша свобода». Тому ми розуміємо, що для української нації немає шляху назад ні до імперського чи радянського московського ярма, ні до пострадянського заціпеніння та ностальгії за життям у цьому ярмі. Україна дивиться вперед і не зупиниться, поки не стане тією державою, якою будуть насамперед пишатися її народ та її громадяни.
Нова Україна народжується в болях та стражданні. Від рук московського окупанта гинуть люди, з мапи стираються українські міста та села, український народ боронить свою гідність та майбутнє своїх дітей. Ворог зібрав велику збройну силу, але він не зміг зламати український дух, котрий ніколи не погодиться на рабство. Тому тисячі українців взяли до рук зброю та захищають свою землю від ворога, що прийшов до нас зі зброєю та ненавистю, бо «всі, хто візьме меч, від меча і загинуть» (Мф. 26:52).
Український народ не тільки звільняє свої міста і села від збройного ворога. Від засилля всього московського звільняються наша мова, культура, мистецтво. Люди свідомо відкидають все те, що ще недавно вважалося нормальним і прийнятним. Але сьогодні всі українці бачать, як через ці засоби просувалася повільна і непомітна ментальна окупація, що прив’язувала нас до росії та заважала розвивати все українське.
Проте в Україні ще досі діє одна інституція, яка проштовхує російські наративи та любить не український народ, а окупанта. Це Церква Московського Патріархату, що іменує себе православною, але поряд з тим проповідує єретичне вчення про «руський мир». Ще донедавна ця конфесія спокійно жила в Україні та показувала своє зневажливе ставлення до всього українського, маскуючись під назвою Української Православної Церкви, але будучи антиукраїнською по суті. І навіть коли Церква і народ України отримали Патріарший і Синодальний Томос про автокефалію Православної Церкви в Україні, духовенство цієї Церкви не виконало вимоги, викладені в цьому документі, а продовжувало перебувати в єдності з москвою. Лише війна та прихід окупанта, якого вони називали «визволителем», відкрили багатьом парафіянам і навіть духовенству очі на те, до якої конфесії вони належали і за яке «отєчєство» молилися. Сіті обману, виплетені московськими церковними пропагандистами, рвуться і народ звільняється з духовної неволі. І, що важливо, центральна та місцева українська влада підтримує народ у прагненні звільнитися від московського духовного рабства.
На жаль, це палке бажання швидкої перемоги та очищення української землі від усього російського часто призводить до поспішних рішень та жорстких протистоянь. Бачачи, що з боку прихильників московського патріархату нема жодного бажання щось міняти і ставати Українською Церквою не тільки за назвою, але й за суттю, народ піднімається і застосовує силові методи, виганяючи представників цієї церкви з храмів.
Св. Ап. Павло говорить: «Нікому не відплачуйте злом за зло, але дбайте про добро перед усіма людьми. Якщо можливо i залежить від вас, перебувайте в мирі з усіма людьми. Не мстіться за себе, улюблені, а дайте місце гніву Божому. Бо написано: «Мені відомщення, Я віддам», — говорить Господь… Не бувай переможений злом, а перемагай зло добром.» (Рим. 12:17-19,21). Тому для православних християн недопустимо чинити зло навіть з доброю метою. Якщо ми чинимо зло, то не приносимо цим жодної користі та примножуємо кількість зла у світі. Разом з тим ми маємо розуміти, що мовчазне прийняття зла – це теж творення зла. Тож повинні з розсудливістю і любов’ю чинити все, щоб дії по переходу громад з московського патріархату в Українську Церкву відбувалися за Божим законом та в межах законодавства державного.
Не даймо ворогам України розколоти наш народ та перетворити наші зусилля до об’єднання на ще гірше розділення. Ми всі прагнемо порозуміння та єдності, а не протистояння та внутрішніх міжусобиць між українцями. Ми не хочемо щоб московські пропагандисти спотворювали в очах людей нашу боротьбу та робили російську церкву в Україні мучениками, а українців – релігійно нетерпимими гонителями. Ми повинні з терпеливістю і любов’ю звільняти наших братів та сестер, які тимчасово перебувають в духовній окупації, від обману та облуди, а не ненавидіти їх і вважати ворогами. Ми повинні боротися з «руським миром», а не з тими, кого він тримає в тенетах обману.
Внутрішня боротьба між християнами принесе радість тільки ворогам Церкви та України, які використають це як можливість, щоб дискредитувати Церкву та похитнути слабких у вірі. Нами повинна керувати не ненависть, а любов, і тоді з нами буде Господь і ми, чинячи все правильно і по Божих заповідях, досягнемо перемоги.
Закликаю на всіх нас Боже благословення! Нехай Господь подасть нам якнайшвидшу перемогу над всіма видимими і невидимими ворогами і утвердить справедливий мир!
З повагою,
митрополит Тернопільський і Кременецький Нестор