В 5-ту Неділю Святого Великого посту ми згадуємо пам’ять преподобної Марії Єгипетської. Чому Свята Церква саме тепер згадує ім’я цієї святої угодниці Божої? Чи не тому, що саме у ній ми бачимо торжество воістину Божої сили, торжество відповідної людської любові до Бога? А, скоріше, ми бачимо й торжество людського відчайдушного крику про допомогу й перемогу, яка дається Богом, Його любов’ю, Його силою та всемогутністю.
Чи знайшла Марія сама стежку до Спасителя, чи Він поставив її на цю путь, овіявши страшну грішницю Своєю благодаттю? З іншої сторони випливає наступне запитання: чому не з чистих дів, що з дитинства присвятили Господу свою любов, що не знали більш дорогого імені, окрім імені Ісус, що не мріяли про земного жениха, а з великим тремтінням чекали обручника небесного, – чому не з цих народжених праведниць з чистими серцями, як кришталь, і відданих Йому Господь покликав до Себе та показав Свою милість? Господь не вибрав з цих нікого, щоб піднести на недосяжну висоту моральної досконалості, а покликав грішницю Марію з душею, повною беззаконня й гріховного бруду, що впала так низько до найглибшої гріховної безодні.
Перш ніж перейдемо безпосередньо до розгляду вищезазначеної теми, яка передбачає огляд сутності подвигу прп. Марії в процесі духовного становлення і користі для нашого спасіння, як зразка духовного переродження заради вічної радості в Царстві Небесному, розглянемо коротко житіє святої.
Марія була жителькою Олександрії, жінкою легкої поведінки та грішного життя у погибельній спокусі. У якийсь день їй, як повістує житіє, захотілося вклонитися Живоносному Хресту Господньому й, не думаючи про свою гріховність, не дбаючи про те, що у неї немає нічого спільного з Богом життя й любові, Якому вона хотіла вклонитися, вона осмілилася переступити поріг храму. Але якась сила відкинула її. Вона жахнулася, але знову й знову, коли наближалася до воріт храму, бувала відкинутою від храмових воріт якоюсь незбагненною силою.
З храму вона вже не повернулася до свого минулого гріховного життя. Але пішла у пустелю й там провела усі свої роки в молитві, неймовірних подвигах й цілковитій самотності; життя, яке не було життям безплотної істоти, але воістину життям втіленого духу, який воскрес покаянням та благодаттю.
Святі (зліва направо) Зосима, Марія Єгипетська, Максим Сповідник, Макарій Єгипетський, Макарій Римський. Ікона. XVII століття. Пантократор. Афон.
Чого ж ми можемо навчитися з цього житія? Марія була блудницею, але гріх блуду не полягає лише в тілесному оскверненні. Блуд міститься у дробленні цілісності людської любові. Роздроблена людина вже не здатна своєю душею, усім серцем своїм любити одну людину й одного Істинного Бога.
В цьому дивному переродженні прп. Марію було показано людству як силу благодаті Божої, що оновлює гріховну природу людини, що оправдує розкаяного грішника. Адже Господь прийшов грішників спасти, а не праведників! Приклад Марії Єгипетської показав людям, що путь спасіння не є відрізана від нас, що не можна впадати в розпач і казати самому собі: «Я впав так низько, що мені вже немає ніякої можливості вернутися до доброго. Все кінчено для мене, все загинуло! Долю мою вирішено!».
Проте, життям Марії Єгипетської Господь показав, що нема такої безодні, куди Божественний Пастир не пішов би за загиблою вівцею Своєї отари, щоб вивести її звідтіль і зробити гордістю і прикрасою цілого стада.
Блуд, за вченням Св. Письма – це не лише плотський гріх, але гріховна пристрасть до усього видимого, матеріального, світу.
Блуд міститься саме у тому, щоб віддати своє серце не тому, що гідне любові; не людям й Богу, а на служіння бажанням, тобто тим самим ідолам нестриманості й запалу страстей. Тож, хіба не усі ми вражені хворобою блуду? Хіба ми не розділяємося розумом? Хіба наша воля, часом, не вагається?
Свята Марія Єгипетська була яскравим прикладом такого переродження. Але такого переродження у житті християн, які з безодень порочних виходили на шлях добра, немов їхні душі було овіяно весняною свіжістю, якимось цілющим подихом благодатного ранку, було багато.
Разом з тим, вся історія людства підтверджує той факт, що в усіх своїх діяннях людина, в більшості випадків, чинить упереджено і категорично. Для неї існують лише крайності: одна крайність чи прямо протилежна їй, одне або інше, але нічого середнього! З гордою рішучістю, зі страшною щирістю віддаються вони пристрастям, не тримаючись міри. Здається, вони поклялися здивувати людей безмірною силою і огидністю своїх гріхів… Але, як часто десь там, глибоко в їх душах, під товстою корою гріха, жевріють інші почуття , що спроможні розгорітися полум’ям покаяння, коли їхніх душ торкнеться благодать Всемилостивого Бога.
Тоді приходить час переродження, тоді Величний Божественний Голос промовляє Свій вирок над цією заблудшою, але покликаною до величі істотою Божою: «Досить!».
І ось тоді роса благодаті Божої падає на забруднену гріхом душу. Тоді починається новий шлях до очищення й святості, до пізнання людиною Бога.
Церква з Тобою! Звернення Блаженнійшого Митрополита Епіфанія до вірян
Ось сьогодні ми й представили самих себе в образі цієї жінки. Усе наше життя подібне її життю; як вона, ми лише час від часу бажаємо вклонятися Єдиному Богу, бажаємо пробитися до Його живої присутності – й як часто ми цього не можемо зробити!
Як часто ми хочемо молитися, а молитви немає; хочемо любити, але серце закам’яніле; хочемо зосередитися, але думки розбігаються; хочемо проявити силу волі, але волі немає там де потрібно; бажаємо почати нове життя, а воно розбігається на якісь частини – мрії, журбу, бажання.., а цілісності немає.
Часом ми й замислюємося – невже ми дійсно так далекі від Бога, але згодом й дуже швидко забуваємо про це, нас засмоктує болото повсякденної метушні…
Але з прп. Марією не так трапилося: її охопив жах, вона кинулася за допомогою й пішла у пустелю за спасінням…
А нам потрібно вчитися цьому, ніколи не заспокоюватися, гадаючи, що нам не пробитися, наче б то, до Бога…
Воістину, за словом св. Апостола Павла, «сила Божа у неміччі здійснюється», але не у нашій лінивій неміччі, а в іншій, у тій неміччі, яка народжується в людині від того, що людина починає усвідомлювати неможливість своїми силами досягнути того, про що вона мріє – досягнути спасіння без Божої допомоги, але силою Божої благодаті можна досягнути усього.
Тож не випадково, а саме для того, щоб підкріпити наші немічні сили вже наприкінці Великого посту, Церква пропонує нам образи святих угодників Божих, які змогли відректися від усього, щоб досягти блаженства у Господі нашому Ісусі Христі. Оце та путь, якою так чудесно й самовідречено пройшла преподобна мати Марія Єгипетська. Вона «вкрилася Христовим Божественним законом, вона прийшла до Христа зо всією пильністю та любов’ю, покинувши попередню дорогу гріха».
протоієрей Тарас Гордійчук, Рівненська єпархія ПЦУ.