Відлік існуванню недільних шкіл можна вести від князя Володимира Великого, який тисячу років тому почав на наших землях організовувати християнську церкву. Незабаром після хрещення він заснував у Києві першу школу для дітей вищих верств українського населення. Син Володимира Ярослав пізніше заснував школу в Новгороді.
З прийняттям християнства серед князів та вищих станів поступово прищеплювався звичай давати дітям освіту. Як відомо, тоді ще поділу на світську та церковну науку не було, шкільна освіта носила виключно церковно-релігійний характер: представники духовенства були шкільними вчителями, церковно-богослужебні книги — підручниками. Таким чином, церква ставала осередком народного виховання та освіти. Священики і, особливо, під їх наглядом дяки, ширили початкову освіту, вчили дітей читати та писати.
За тисячоліття, що минуло, формат освіти змінився. Складним був історичний контекст, і він суттєво впливав на освіту. Якщо говорити про дореволюційну добу, то до 1917 року в усіх навчальних закладах Закон Божий був обов’язковою дисципліною. Вивчення багатьох інших предметів базувалося на християнському світобаченні. В той же час у середині 19 століття громадськими активістами та представниками ліберально налаштованої інтелігенції був започаткований соціально-педагогічний рух, результатом якого стала поява загальноосвітніх недільних шкіл для дітей ремісників та інших осіб трудового класу, що не мали ні грошей, ні часу відвідувати звичайні училища. Засновники недільних шкіл такого типу ставили собі за мету дати учням початкову освіту. У програму викладання були включені наступні предмети: Закон Божий, читання і письмо, арифметика.
Отже, як бачимо, в історії педагогіки недільні школи були представлені двома основними типами. Це конфесійні школи різного віросповідання, призначені для релігійно-морального виховання, і загальноосвітні школи для дорослих і працюючих дітей, що ставили собі за мету їх початкову освіту. Але Закон Божий викладався в усіх типах шкіл.
Жовтнева революція різко перервала цей рух. Конфесійні школи припинили своє існування, Закон Божий був заборонений і виведений із програм загальноосвітніх шкіл. Законом було зафіксовано відділення церкви від держави, навчання в загальноосвітніх школах у радянський період мало антирелігійний характер.
Розпад Радянського Союзу та проголошення незалежності дав Україні величезний шанс на відновлення Церкви та усіх її інституцій. Нині, за 25 років самостійного життя, українська Церква справді відродилася та набирає все більшого авторитету серед населення. Але для її міцного утвердження абсолютно необхідно зрощувати в християнському дусі молодь, яка б стала в майбутньому моральним фундаментом як для Української Церкви, так і для держави.
25 років, що минули, – це умовний вік одного покоління, отже, ми живемо в час зміни поколінь. Проте сказати ствердно, що ми підготували собі зміну, на жаль, не можемо. Хотілося б говорити про відродження недільних шкіл, але вони у масі своїй поки що не утворюють налагоджену систему дитячої духовної освіти. Тому належного впливу на виховання молоді в масштабах країни недільні школи, на жаль, поки що не мають.
Крім того, з радянських часів залишилося законодавче розділення школи та церкви, тому в загальноосвітній школі діти не чують про Творця, не піднімають і не обговорюють релігійні питання, а у недільних школах, здебільшого, не ув’язують знання про Бога зі знаннями про світ і природу, які отримують у загальноосвітній школі. Таким чином, у дітей, що навчаються в недільній школі крім загальноосвітньої, нерідко у свідомості формуються два окремі, не пов’язані між собою світи – церковний і світський – які певний час існують паралельно, але з часом, особливо у підлітковому віці, можуть почати конфліктувати та вимагати вибору. І оскільки зовнішній світ зараз доволі агресивний, дитина може зробити вибір не на користь Бога.
Щоб убезпечити дітей від помилкового вибору, потрібно в недільній школі змінити підхід до викладання. Недільна школа має бути не альтернативою загальноосвітній школі і не цілком окремою структурою. Вона покликана бути своєрідною «надбудовою» державній школі, її «вінцем». Це означає, що недільна школа має базуватися саме на загальній освіті, але з християнської точки зору, надавати їй цілеспрямованого направлення та змісту, об’єднувати здавалося б розрізнені предмети єдиним сенсом пізнання Божого світу та Божих законів.
Але для цього викладачі недільних шкіл мають не тільки знати і викладати Закон Божий, а й добре орієнтуватися в навчальній програмі загальноосвітньої школи, щоб знати, чим живуть, що вивчають вихованці того чи іншого віку (класу), та допомагати дітям переосмислювати набуті в школі знання з точки зору Божих законів. Учні недільної школи мають зрозуміти, що у своїй звичайній школі вони також вивчають Закон Божий, оскільки фізика, хімія, математика, біологія, література та інші предмети описують той самий світ, створений Творцем, який описаний у Біблії.
Так, це непросто. Такий підхід вимагає серйозної підготовки педагогічних кадрів для недільних шкіл. Але саме при такому підході можна було б говорити про справжнє відродження недільних шкіл, де Закон Божий був би основою, фундаментом, на якому базувалися б усі інші науки, але на змістовно вищому рівні, з розумінням глибинної суті процесів і їх зв’язку з духовними явищами.
Сьогодні часто коли говорять про рівень освіти і хочуть його принизити, кажуть «як у церковно-приходській школі», маючи на увазі, що це і не освіта взагалі, а якась профанація. Цю парадигму необхідно змінити. Недільні школи мають бути за рівнем навчання такими осередками, з яких потім народжуватимуться освітні заклади, подібні до Києво-Могилянської або Острозької академій. Нам усім, хто має в Церкві причетність до виховання молоді, потрібно взяти цей курс, об’єднатися та спільно діяти на розвиток дитячої духовної освіти. Отоді справді можна буде говорити про відродження недільних шкіл. Молимося, щоб Господь нам допоміг у цій справі.
Наталія Ващенко,
керівник відділу недільних шкіл при Синодальному Управлінні у справах молоді УПЦ КП; організатор Мережі недільних шкіл «Чадо» УПЦ КП; автор навчальної програми для недільних шкіл «Чадо»; завуч і вчитель недільної школи «Чадо» при Свято-Михайлівському Золотоверхому монастирі міста Києва.