Ще з часів зародження Новозавітної Церкви, віруючі люди широко використовували певні символи та знаки, які зображуючись на одязі, тілі чи предметах побуту, були видимим ознаками приналежності людей до Церкви Христової. Такими знаками в різні часи були зображення Ягняти (Агнця), Риби, Хреста, Корабля, Якоря, Сонця та іншого. За кожним таким зображенням було сховано глибокий богословський зміст. У ці видимі символи Церква одягала невидиму, внутрішню віру в Істиного Бога в Трійці Єдиного. Певні знаки та символи давали можливість засвідчити свої християнські переконання перед випробуваннями та гоніннями, а також, знайти своїх однодумців і братів у православній вірі.
Із часом Церква не переставала використовувати такі символи, але практична потреба в них, така яка була в ранні віки, – відпала. Нині ми можемо та повинні свідчити про свою віру в Бога, а також, виявляти перед усім світом свою приналежність до Церкви Христової не лише таємними символами, але явними вчинками, відкрито та сміливо.
Із часів Сьомого Вселенського Собору 787 року, вершиною богословського символізму Православної Церкви стали не прості символи, але іконописні, містичні зображення святих: ікон Бога, Пресвятої Богородиці, Святих. Тим не менше, згадані символи древньої Церкви залишаються для нас ціннім свідченням християнської свідомості та є важливим історичним і богословським надбанням нашої святої Церкви. Віруючі люди продовжують ставитися до таких зображень і глибокою пошаною та благоговінням.
Тернопільська єпархія УПЦ Київського Патріархату закликає всіх віруючих та невіруючих із пошаною ставитися до християнських символів, а також, нагадує про недопустимість використання їх у профанних цілях: на одязі, на прикрасах, на продуктах харчування, зокрема вина, води, пива та на інших речах. Недопустимо використання для побутових потреб церковних і релігійних видань із зображеннями священних символів, ікон. А також тих, що містять фото християнських святинь, богослужінь із зображення духовенства в облаченні. Нагадуємо про те, що кожен такий випадок є гріхом проти Бога та Церкви, бо це є зневагою святині. Якщо віруюча людина причетна до такого гріха, вона має розбудити в собі щире покаяння та обов’язково розповісти про нього на черговій Сповіді. Якщо до такого гріха допустився священик, то він має прийти з цим гріхом до свого духівника та прийняти від нього належну епітимію.
Священне Писання неодноразово свідчить, що люди, які ставляться до святині без належного страху та віри наражають себе на всілякі небезпеки не лише після смерті, але ще й тут, за земного життя. Так, апостол Павло в своєму посланні прямо пише, що ті люди, які ставляться до святині зі зневагою, без страху, приймають на себе осудження Боже: «Через це багато з вас не¬мiч¬них i недужих i чимало вмирає» (1 Кор.11:30) Через що помирають? Через відсутність благоговіння!
У Старому Завіті знаходимо історію про чоловіка на ім’я Оза, сина одного з левітів – Амінадава. Він був сучасником царя Давида, який після перемоги над фелистимлянами захотів перенести Ковчег Завіту, найбільшу святиню богообраного народу, до Єрусалиму. Під час урочистої процесії підвода з Ковчегом нахилилася, і Оза, який в цей момент вів волів, захотів рукою підтримати святиню. Але в ту ж мить, яку торкнувся Ковчегу Завіту, Оза впав додолу мертвий, будучи покараний Богом за зухвалість і невірство. Оза був покараний смертю за те, що наважився торкнутися неосвяченою рукою до святині (2 Цар. 6:7). Так бачимо, що великим гріхом у Господніх очах є не тільки недостойна поведінка та неналежне ставлення до священних речей, але навіть благочестиві наміри, які звершуються непоствяченими людьми. Саме тому в Православному храмі не можна мирянам входити у вівтар, торкатися святого Престолу, Жертовника чи священних речей на ньому.
Всі церковні речі, освячені молитвою чи зображенням християнських символів, які можна використовувати – використовуємо з благоговінням та пошаною. Ті речі, які можна використовувати, але такої потреби більше немає через наявність аналогічних кращих і новіших – шукаємо можливість віддати потребуючим братам і сестрам чи тим парафіям, де в них є потреба. Речі, які втратили свій вигляд і належний стан (хрести, ікони, облачення) необхідно знищити з молитвою згідно традиції Церкви – спалити, а попіл закопати під дерево чи пустити по воді, перед цим ретельно переконавшись, що згадані речі не мають історичної чи іншої цінності. У будь-якому випадку, священні речі недопустимо зневажати, бо через них ми зневажаємо і первообраз – символи чи тих, хто на них зображений. Будемо приступати до святині лише «Зі страхом Божим і вірою»!
Тернопільська єпархія УПЦ Київського Патріархату