За тиждень перед початком Великого посту православні молитовно звершують м’ясопусну поминальну суботу. Головний сенс цього особливого дня полягає в тому, щоб, вийшовши на великопісну дорогу до Воскресіння Христового, знищити в нашій свідомості межу між живими та померлими та з новою силою ствердити: Христос переміг смерть. Тому про небіжчиків краще казати не «мерці», а «спочилі». М’ясопусною ця субота називається тому, що вже за день, із понеділка, припиняється вживання м’ясного, але можна споживати молочне: йде тиждень Масляниці, Масниці.
Цього дня Церква особливо молиться про тих, хто помер та не отримав із якихось причин належного церковного відспівування. Святитель Афанасій (Сахаров), розмірковуючи про сенс поминальних субот, під час яких поминаються всі спочилі – від наших днів до Адама, зауважує: «Якщо б усі православні християни почали молитися тільки про своїх близьких родичів і друзів, якою, за словом Євангелія, була б їхня винагорода? Адже й грішники люблять тих, хто їх любить. Але саме для того, щоб подолати невблаганний час та помолитися дійсно за всіх одвіку спочилих, навіть за тих, чиї імена вже стерлися з людської пам’яті століттями минулого, і встановлено в Православній Церкві традицію батьківських поминальних субот».
У день молитви за спочилих ми отримуємо чітку настанову з Нового Завіту. В посланні апостола Павла, яке читається цього дня, є такі слова: «Браття! Не хочу залишити вас у незнанні про померлих, щоб ви не впадали у скорботу, як інші, що не мають надії. Бо коли ми віруємо, що Ісус помер і воскрес, то й померлих у вірі в Ісуса Бог приведе з Ним…»
А в Євангелії від Йоана Господь запевняє: «Істинно, істинно кажу вам: хто слово Моє слухає і вірить у Того, Хто послав Мене, той має життя вічне, і на суд не приходить, але перейшов від смерті в життя… Настає час, коли всі, хто в гробах, почують голос Сина Божого; і вийдуть ті, хто творив добро, у воскресіння життя, а ті, хто чинив зло, – у воскресіння суду… Я нічого не можу творити Сам від Себе. Як чую, так і суджу, і суд Мій праведний є, бо не шукаю Моєї волі, але – волі Отця, Котрий послав Мене».
Як проводити поминальні дні? Ми традиційно відвідуємо кладовище, місце скорботи. Даємо милостині в пам’ять про спочилих, образом чого, до речі, є панахида.
Також наші близькі потребують поминання на Літургії, коли у вівтарі храму за них приноситься Безкровна Жертва. Зробити все це для них – можливість також і для нас проявити свою любов і отримати втіху.
На заупокійній відправі співається така до болю знайома всім «Вічная пам’ять» та кладуться для молитовного споминання записки з сотнями імен. І за кожним із них – історія життя, страждань, любові, болю від втрати. А ще – досвід молитви, яка долає цей біль та відкриває таємницю Вічності… На панахидному свічнику мерехтять вогники, символ нашої молитви. Тож не забудьмо запалити в нашому серці свічку молитовної пам’яті про тих, хто залишив у ньому слід, – ця молитва краще від слів засвідчить любов, яка, за словами апостола, є сильнішою за смерть та ніколи не закінчується!
Звершуючи поминання всіх одвіку спочилих, не забуваймо: на кожного з нас у свій час чекає мить переходу від тимчасового життя до вічності та Божий суд. На цьому суді не буде враховано, до якої партії належала людина та на чиєму боці барикад вона зустріла останню хвилину. Нас судитимуть за законом Божої любові, тобто – добро чи зло чинили ми тим, хто опинився на нашому життєвому шляху. Пам’ятаймо про це.
А ще – не припиняймо молитву за мир в Україні.