Іконографічне зображення Спаса Нерукотворного було високо шановане Церквою упродовж усієї історії Церкви. Це тому, що Священне Передання доносить до нас звістку, про яку сам Ісус Христос подбав, щоб Його фізичний образ лишився людству навіть тоді, коли Він вознесеться на небо до Бога Отця. Передання каже нам, що упродовж одного тижня від входу в Єрусалим до Воскресіння з мертвих Господь Ісус Христос чудотворним чином залишив людям на спомин про Себе три автентичних зображення Свого обличчя та Свого тіла.
Перші два зображення мають назву Спас Нерукотворний. Але вони дещо відрізняються один від одного. На християнському Сході ікона Спас Нерукотворний має довгу й цікаву традицію. На Заході ж існує дещо відмінна версія щодо історії її виникнення, яка постала значно пізніше — у середньовіччі. Західна інтерпретація ікони зазвичай носить назву Святе Лице та має іншу композицію. Третє зображення називається святою плащаницею мова про яку йтиметься пізніше.
Нерукотворна Ікона — з грецької άικών άχειροποίητος .
Спочатку коротко зупинимось над історією виникнення цього церковного та іконописного передання. Про нього немає згадки у Святому Письмі, але св. ап. Іоан Богослов виразно зауважує, що не все, що зробив Христос, записане, бо якщо б записати все, “що вчинив Ісус”, то “сам світ не вмістив би написаних книг” (Ін. 21,25). Отже, за давнім переданням, цей образ передав сам Христос, відбив¬ши його на полотні за проханням князя (чи царя) Авгара V Ухами (Abgar V Ukhama) з Едесси. Це невеличке князівство (або царство) знаходилося між ріками Тигром та Ефратом у Месопотамії — сьогоднішній Сирії. Звалося воно Осроене (Osroene) і було розташоване між двома імперіями — Римською та Парфянською. Столицею князівства було місто Едесса, і переважно науковці все князівство іменують за назвою столиці, тобто князівство Едесси, подібно як Русь називали Київською. Сьогодні Едесса зветься Орфу або Роґаїс (Rogais). Цікаво, що в стародавній хро¬ніці цього міста згадується християнська церква, яку вважали старо¬винною вже в 201 p., коли її знищила повінь. Царство Едесси, або Осроене, було першою державою у світі, яка офіційно стала христи¬янською. Деякі історики, особливо вірмени, вважають, що ця честь нале¬жить вірменському царству, яке близько 300 р. за св. Григорія Просвіти-теля (приблизно 240-332 pp.) стало офіційно християнським. Офіційне навернення князівства Едесси мало відбутися за князя Авгара IX, який царював у 170-214 pp. християнської ери.
За часів Ісуса Христа, — читаємо в нашій східній Мінеї, перекладеній з грецької мови, — царював в Едессі князь Авгар V. Якось він занедужав проказою; почувши про славні чуда Христа в недалекій Галилеї, князь післав свого довіреного архівіста Ананія (Наnnаn) з листом, у якому попросив, щоб Христос прибув до Едесси та зцілив його. Ананія був також і малярем, тому князь Авгар V наказав йому намалювати лик Ісуса у випадку, коли б Христос відмовився прибути сам. Христос не міг покинути свою місію, тому Ананія намагався намалювати зображення Учителя. Однак великий натовп, який постійно оточував Христа, не допускав Ананію до Ісуса, тому маляр вибрався на високий плоский камінь і розпочав працювати. Однак, як каже передання, лик йому не вдавався через невимовну славу Ісусового лиця. Коли Христос поба¬чив старання Ананії, то попросив принести собі води, обмив обличчя, обтер його льняним рушником, на якому і відбився лик Спасителя. Тому це зображення називається ще й «мандиліон» по-грецьки, або по-семітськи “mindil” — рушник, убрус.
Нерукотворний образ Христа з клеймами історії Манділіона на окладі. Візантія бл. 1362 р
У Мінеї за серпень, яка містить опис цього передання, згадано також, що Христос дав Ананієві й образ, і лист до князя Едесси. (За звичаєм тих часів Христос міг цього листа продиктувати Ананію). У листі Ісус повідомляє, що не може прибути до Едесси, бо має сповнити при¬значену Йому місію, але обіцяє Авгару, що згодом пришле когось зі своїх учнів. Авгар оздоровився від прокази, але деякі знаки на обличчі у нього залишилися, після Христового вознесіння св. ап. Фадей, один із 70-ти учнів, пішов до Едесси, цілком оздоровив князя і навернув його до хрис¬тиянства. На Нерукотворному Образі Авгар написав: “Христе Боже, хто вірить у Тебе, не помре”, за іншим переданням відомо, що на трьох раменах хреста навколо голови Спасителя виднілися три грецьких літери — початки таких слів: “Істинний Божий Син”. Потім за наказом князя було скинено ідола із заглиблення у стіні над брамою міста і на цьому чільному місці вста-новлено святий Образ .
Хоч Авгар V ревно поширював Христову віру, його внук став поганином та хотів знищити Нерукотворний Образ. Однак, дізнавшись про це, єпископ міста Едесси, запалив лампаду перед Образом і звелів замурувати його в стіні. Таким чином мандиліон зберігся.
Нові згадки про цей Образ – з’являються у V-VI ст. Зрозуміло, що багато документів могло бути втрачено або й знищено. А згадки знаходимо у «Доктрині Аддая» (Addai), який був єпископом Едесси (†541), та у відомого історика Євагрія (Evagrius) з VI ст., який у своїй “Історії Церкви” називає цей Образ “іконою, яку створив Бог”. Віднайдення Нерукотворного Образу відбулося так. Під час нападу перського царя Хозроя 544 або 545 р. єпископ Євлалій (Еulalius) уві сні побачив сховок, у якому знаходиться Образ. Євлалій дістався до тайника з убрусом і виявив, що лампада все ще горить, а на тафлях за образом виявився його другий відбиток. За Божою поміччю місто вціліло у нападі від ворогів, а мандиліон Христа довший час шанували в Едессі. У 630 p. араби завоювали Едессу, але дозволили шанувати Нерукотворний Образ. Під час іконоборства на VII Вселенському Соборі в Нікеї 787 р. св. Іоан Дамаскин згадує це зображення як чудотворне. (Зрештою, Дамаск розташовано зовсім недалеко від Едесси). Отці цього Собору багаторазово згадують мандиліон, а чтець зі Святої Софії з Царгороду оповідав, як він особисто шанував мандиліон Христа в Едессі.
У 944 р. царі Констянтин Порфирородиий та Роман І, заплативши велику ціну, викупили мандиліон, привезли його до Царгороду й помістили у церкві Богородиці у Фаросі (Pharos). Ця подія лягла в основу святкування Перенесення Нерукотворного Образу Господа нашого Ісуса Христа.
Дещо пізніше цар Нікефор Фока (963-969) силою заволодів другою іконою мандиліона, що відбилася на тафлях, і також привіз її до Царгороду.
В 1204 p., під час нападу західних хрестоносців на Царгород і його пограбування, обидва зображення були загублені. Існують здогадки про їх місцезнаходження: одні кажуть, що вони опинилися в Парижі, інші — що в Римі. Насправді невідомо, як рівно ж невідомо, чи ікони взагалі збереглися до наших часів.
Натхненне, прекрасне обличчя Ісуса Христа на цьому рушнику було тисячі й тисячі разів скопійовано мистцями всього християнського світу, як перший варіант ікони Спаса Нерукотворного.
Наша Церква вшановує пам’ять про перенесення Нерукотворного Образу Гос¬пода нашого Ісуса Христа 16 (29) серпня святковим богослужінням. Своїми стихирами на ве¬чірні Церква оспівує, цю подію: «Чоловіколюбче Владико… зобразивши вигляд пречистого Твого лиця, Ти післав його вірному Авгару, який бажав бачити Тебе, що в Божестві є невидимий херувимам, щоб ми, які дивимося на образ Того, що задля нас воплотився і добровільно по-страждав, розпалялися Твоєю любов’ю, яку Ти на нас вилляв задля Твого ве¬ликого милосердя».
На утрені є ще інші згадки про цю подію: “Едеський цар пізнав Тебе, Царя всіх, який не скипетром, не війнами, а словом творив безліч чудес, і молив, коли побачив Тебе в образі, і Богочоловіче (таїнство) до себе прийняв, взи¬ваючи: Бог Ти і Господь”. Далі на утрені наша східна Церква співає: “Ти післав письмо, накреслене божественною рукою Авгару, який просив для себе спасіння й оздоровлення, що приходить від образу Твого божественного, якого прихід ми сьогодні радісно святкуючи, возвеселяємося вірою, черпаючи просвітлення”.
Підготував студент
Київської Православної Богословської Академії