Хамство неприємне в будь-яких проявах – у церкві, магазині, в іншому місці. Хамство скрізь залишається хамством. І завжди воно прикривається якоюсь формою відстоювання справедливості. Коли нам хтось грубіянить, він тим самим відстоює позицію своєї особистої справедливості. Він вважає, що він має на це право. Це перше.
Згадайте, навіть у Євангелії є такий момент, який досить дивно сприймається багатьма людьми. Коли йшла хананеянка за Христом, та взивала: «Господи, Сину Давидів, дочка моя тяжко біснується».
А Він їй не відповідав нічого, і далі собі йшов. «Але Він не відповідав їй ні слова» ..
А коли відповів, Він таке сказав! Вона була би на сто відсотків права, сказавши, що в цій церкві мене образили. Здається, що Він відповів їй грубістю: «Я посланий тільки допогиблих овечок дому Ізраїлевого … Недобре взяти хліб у дітей і кинути псам».
І на це образитися кожен має право, сказавши: «Мене образили! Мене в цій вашій церкві так прийняли! Я в цю церкву більше ніколи не піду».
А тут усе якраз навпаки. Раптом ця жінка зрозуміла, чому це відбувається. Вона раптом розуміє, про що йде мова. Вона раптом усвідомила, що все її життя взагалі не просто язичницьке, а хананейсько-язичницьке, моторошне і нелюдське. «Вона ж відказала: Так, Господи! Але ж і щенята їдять ті кришки, що спадають зо столу їхніх панів.».
Тому що, насправді, будь-яка крихта, що впала зі столу Господнього, це такий величезний дар для кожного з нас, який ще треба отримати! І вона стає в цей момент тією самою «вівцею дому Ізраїлевого», заради якої прийшов Христос.
А так, взагалі, по-людськи її би усі подруги зрозуміли, і всі б говорили: «От, виявляється, яка там у них церква, дивіться, як там з людьми-то по-хамськи! Йшла, просила, дочка хворіє, і як до неї поставилися!