У середу, 13 грудня 2017 року, в день пам’яті святого апостола Андрія Первозванного, Високопреосвященнійший Нестор, архієпископ Тернопільський і Кременецький, на запрошення настоятеля, протоієрея Тараса Махніцького очолив відправу Божественної літургії в храмі в честь цього святого м. Підволочиська. На богослужінні разом із архієреєм і настоятелем молилося кілька десятків священиків єпархії та гостей свята.
Перед храмом Владику зустрічали з квітами та короваєм. Після богослужіння архієпископ Нестор із присутнім духовенством помолились за Україну та хором заспівали величання ап.Андрію.
Після відпусту літургії Високопреосвященнійший Владика Нестор звернувся до присутніх із словом повчання, повний текст якого пропонуємо вашій боголюбивій увазі.
«Всечесні Отці, дорогі браття та сестри! Сьогодні в Євангельському читанні ми з вами чули розповідь про те, як Господь наш Ісус Христос покликав і постави на шлях проповіді Слова Божого перших апостолів. Серед них були й учні Іоана Предтечі – Іоан, який пізніше нам буде відомим із прізвищем Богослов, а також нині нами вшановуваний Андрій Первозванний.
Якщо ми зосередимо свою увагу на щойно почутому біблійному фрагменті, то що найперше ми помітимо? Після того, як Андрій почув від Іоана Предтечі слова, які стверджували, що Христос – це Агнець Божий, який прийшов взяти на себе гріхи світу, а згодом, після того, як він особисто зустрівся з Христом, найперше, що він зробив, – це покликав за собою свого брата Симона – майбутнього апостола Петра.
Сучасне суспільство вважає, що віра – це особиста справа кожного. Навіть, на жаль, існує велика кількість батьків, які або взагалі відмовляються охрестити своїх дітей, або навіть охрестивши кажуть, що не будуть змушувати їх ходити до храму – як виросте, вона сама прийме рішення йти чи не йти їй до церкви. Цікаво, що при цьому такі люди вважають себе щирими християнами, бо ходячи до храму самі все одно виконують закон Божий.
Ми бачимо, що від самого початку зародження Церкви Христової, з часів перших апостолів, коли ще їх навіть не було дванадцять, найбільшим виявом любові до своїх рідних і близьких якраз і було приведення їх до Бога, до Христа. Зустрівшись із Христом Андрій не почав тримати цю віру лише для самого себе, чи ділячи її із іншими людьми, яких покликав Спаситель. Андрій пішов до свого рідного брата, щоб привести і його до Христа, щоб його навернути, чим і проявити свою найбільшу братську любов.
У наш час, коли серед людей занепадає мораль, коли матеріальні речі та прибутки для багатьох людей стають важливішими за Христа та власне Спасіння, одночасно деградує та занепадає сам інститут сім’ї. Ми бачимо, як часто в наш час навіть рідні брати та сестри між собою не спілкуються, а навіть і відкрито ворогують. І часто причиною цього стають речі зовсім неважливі, а то й узагалі шкідливі чи матеріальні статки. Часто ми бачимо, як чоловіки живуть із жінками, мають спільних дітей, але законних родин не утворюють, бо кожен із них хоче бути незалежним, кожен хоче мати абсолютну свободу й боїться того, що держава та Церква через узаконення шлюбу може обмежити цю свободу. Ми нині бачимо, що діти батьків, які начебто й ходять до храму, все одно виростають без належного духовного виховання. Буває, що вони словами навчають, як дітям жити, але самі не подають їм необхідного прикладу. А дитина, бачачи невідповідність між словами та вчинками батьків перестає вірити словам. Так своєю непослідовністю батьки самі підривають довіру до себе власних дітей.
В нинішній час чимало людей взагалі не вірять у Бога, хоча вважають себе щирими християнами. Чому так? Бо віра в Бога передбачає і довіру до Нього. Віра це не лише визнання факту, що Бог існує. Віра в Бога – це повна довіра до всього того, що говорить нам Христос та прийняття Його слів за абсолютну Істину. Якщо ж ми постійно чинимо гріх, порушуючи заповіді Божі, від чого нас застерігає Господь у святому Євангелії, це означає що ми не довіряємо та не віримо Йому, а це значить, що ніякої віри в Бога у нас насправді немає, бо наші вчинки суперечать нашим словам.
Читаючи Святе Писання, бачачи приклади, які нам подає Христос, чи подають святі апостоли, часто сприймаємо їх за якийсь великий і недосяжний для себе ідеал, вважаючи, що людина так жити не може, й це було досяжним лише Христу. Насправді, життя християнина це зовсім не якийсь недосяжний ідеал, але послідовна та щоденна наша праця над власним вдосконаленням. Наші щоденні кроки до Христа. Не від Христа до загибелі, не мандри незрозумілими шляхами. Це мають бути кроки до Христа Спасителя вже тут, у земному житті, щоб залишатися з ним і в Житті Вічному.
Приклади, які ми бачимо в Святому Євангелії, насправді, не є чимось надзвичайним, бо вона не вчить нас нічому такому, щоб суперечило нашим здоровим поглядам на життя. Євангеліє вчить нас лише одного – любові, якої в наш час, на жаль, стає все менше й менше. Виходить, що ми хочемо любити Бога, але не хочемо любими своїх ближніх. Насправді ми любимо навіть не себе, але гріх у собі! Ми не любимо себе достатньо для того, щоб йти до Вічного Життя, але люблячи свій гріх йдемо за ним у вічну погибель.
Покликавши апостолів, Господь настановив їх проповідувати Святе Євангеліє. Серед них апостол Андрій Первозванний був на наших, Київських землях, щоб розповісти жителям київських гір, предкам сучасного українського народу шлях до Христа. І ми знаємо, що задовго до Володимирового, і навіть до Аскольдового хрещення на київських пагорбах стояли храми, зокрема церква св.пророка Іллі, відома ще з найдавніших часів.
Головне, що зробив апостол Андрій Первозванний – це заклав основи Української Церкви, а відповідно, вказав на українську державність. Славне та велике місто з безліччю церков, яке мало в майбутньому постати, не могло існувати без держави, без народу, без влади та війська. Не могло б воно постати без тих звичних нам інших атрибутів, які має нині наша держава.
Сповняючи нині заповіт святого апостола Андрія, ми повинні розуміти, що наша щоденна праця повинні бути спрямовані на укріплення Церкви та української держави. Тому, нехай кожен із нас робить усе можливе, щоб наша держава була сильною.
Для того, щоб у нас були міцні Церква та Держава не потрібно надзвичайних зусиль. Все що нам потрібно – це лише любов. Якщо ми любимо Бога більше ніж гріх, то й Церква, до якої ми належимо буде сильною. Церква не є земною установою чи організацією, яка може бути побудована на якійсь неправді, на чиїхось особистих гріхах чи на порушенні Закону Божого. Якщо ми так вважаємо, то ми не є християни, бо не віримо, що Церкву очолює Сам Христос. Ми бачимо всі ті події які відбуваються в стосунках між різними церквами, і все те, що відбувається всередині нашої Церкви – веде до її укріплення, бо ми з вами маємо правдиву віру, любов до Бога та до Церкви Христової.
Те саме стосується і зміцнення держави. Чимало людей переконані, що держава – це лише влада, і один раз проголосувавши, ми змінимо все що є довкола нас на краще, а далі на нас не лежить жодна відповідальність. Не забуваймо, що від кожного з нас залежить питання порушення законів, від нас залежить, як ми будемо жити – чесно, чи як злочинці. Від нас залежить, як ми будемо виховувати дітей, і в якій державі ми житимемо завтра. Отже, від наших особистих вчинків залежить не лише наше життя, але й тих людей, які нас оточують, а від того які ми справи будемо чинити – добрі чи злі, залежатиме більше ніж від того, хто знаходиться нині при владі. Якщо всі люди захочуть працювати для блага України, то це принесе багато більше користі, ніж будь-які вибори, чи будь-яка допомога нам інших країн, чи будь-кого іншого.
У цей день пам’ятаючи святого апостола Андрія Первозванного, нехай кожен із нас задумається над тим, що він особисто зробив для Церкви Христової, насамперед у своїй душі, а не в матеріальному відношенні. Чи ми дійсно йдемо тим шляхом, який веде до Христа? Чи ми дбаємо про свою душу? Чи пам’ятаємо, що за цим земним життям йде вічне життя, і яким воно буде залежить від того, як ми нині з вами живемо. Нехай кожен з нас нині подумає про те майбутнє, яке він залишить для своїх дітей. Часто ми думаємо, що достатньо дати дітям певне матеріальне забезпечення й від цього діти будуть щасливими. Буває так, що заради цього батьки їдуть навіть за кордон, щоб заробити більше грошей дітям. В результаті ці гроші не приносять нічого доброго: розпадаються сім’ї, діти виростають без батьківської любові та піклування – їх виховує вулиця, телевізор, соціальні мережі. Їх виковують всі хто лише може, крім рідних батьків! В результаті, такі діти не можуть мати ні любові до батька з матір’ю, ні до рідного народу. Вони бачать, що навіть батьки втікають від рідної землі та рідного народу, в інші краї.
Нехай кожен із нас частіше думає про те, що буде завтра. Нехай кожен із нас частіше думає про Суд Божий і про те, яку відповідь ми дамо, які були наші вчинки, слова та думки. Нехай за добрим прикладом апостола Андрія Первозванного, як і інших апостолів, що настільки любив Христа, що навіть мученицьки постраждав, щоб бути з Ним. Він відкинув усе земне – ні обіцянки, ні залякування, лише, щоб бути зі своїм Учителем. А що ми з вами готові віддати, щоб бути з Христом? Подумаймо про це.
Тут не треба багато зусиль. І відмовлятися нам треба не від багатьох речей, а лише від однієї – від гріха. Це єдине, що віддаляє нас від Христа, а це те, що ми часто любимо більше, ніж Христа!
Нехай кожен із нас стане на боротьбу із гріхом у своєму житті. Нехай виховує в любові до Бога своїх дітей. Нехай за благодаттю Божою, очистивши наші душі та змінивши наше життя, ми змінимо нашу державу, наше суспільство, весь наш народ.
Нехай, молитвами святого апостола Андрія Первозванного, Боже Благословення завжди перебуває з усіма нами. Слава Ісусу Христу!».
Прес-служба Тернопільської єпархії
Більше воно дивіться в альбомі на єпархіальній сторінці в Фейсбук.