У п’ятий день Великого посту, 23 лютого 2018 року, свята Православна Церква вшановує Преподобного Прохора, чудотворця Києво-Печерського.
Преподобний Прохор Печерський родом був із Смоленська і прийняв постриг у Києво-Печерському монастирі від ігумена Іоана. Був він великим подвижником та суворим у стриманості, замість хліба вживав лободу, за що отримав прізвисько “лободника”. При цьому ніхто і ніколи не бачив його сумним.
За життя святого на Руській землі настав голод. Прохор став ще старанніше збирати лободу і готувати з неї свій “хліб”. Деякі наслідували його приклад, але не могли їсти цю їжу через гіркоту. Прохор же роздавав свій хліб з лободи нужденним, і смак його був кращим віж пшеничного. При цьому помітна особливість – хліб був смачним лише тоді, коли його брали з благословення преподобного. Стало це відомо ігумену і братії, і слух про Прохора рознісся повсюди.
Через якийсь час не стало в Києві солі, від чого народ сильно страждав. Тоді преподобний, зібравши золу з усіх келій, почав роздавати її потребуючим, і за його молитвами зола ставала чистою сіллю.
За підступами продавців солі, які розраховували на наживу, князь Святополк відібрав у Прохора його “запаси”. Коли їх принесли на княжий двір, всі переконалися, що це – звичайна зола. Але через три дні, коли Святополк наказав її викинути, а преподобний благословив людей брати з купи, зола знову стала сіллю.
Чудо переродило жорстокосердого князя: він став старанним молитовником, помирився з ігуменом Печерського монастиря і вельми почитав преподобного Прохора. Коли ж наблизився час кончини святого, князь поспішив до нього, залишивши дружину, хоча йшла війна, – отримав його благословення і власноруч відніс тіло святого до печери. Повернувшись, Святополк легко здобув перемогу над половцями, що кинулися тікати і кинули свій обоз. Така велика була сила молитви святого Прохора.