7 січня Свята Православна Церква відзначає одне з найбільших свят у році і згадує одну з головних подій у справі людського спасіння – Різдво Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа.
Господь наш Ісус Христос, Спаситель світу, народився від Пресвятої Діви Марії за царювання імператора Августа (Октавія) в місті Вифлеємі. Август наказав зробити перепис у всій своїй імперії, до якої належала тоді і Палестина. У євреїв був звичай вести переписи за колінами, племенами та родами. Кожне коліно чи рід мали свої певні міста і праотцівські місця, тому Діва Марія і праведний Йосип, як були з роду Давидового, повинні були йти до Вифлеєму (місто Давида), щоб внести і свої імена в список підданих кесаря. У Вифлеємі вони не знайшли вільного місця в міських заїжджих дворах. У вапняковій печері, призначеній для стійла, серед сіна і соломи, розкиданих для корму і підстилки худобі, далеко від постійного місця проживання, серед чужих людей, в холодну ніч, в обставинах, позбавлених не тільки земної величі, а навіть зручностей, народився Богочоловік , Спаситель світу. Безболісно народила Богонемовля Пресвята Діва Сама, без сторонньої допомоги, повивши Його і поклавши в яслах.
На спомин Різдва Господа нашого Ісуса Христа встановлене Церквою свято. Початок його відноситься до часів апостолів. В Апостольських Постановах йдеться: «Зберігайте, браття, дні святкові, і по-перше, день Різдва Христового, яке святкуйте в 25 день десятого місяця» (від березня). У II столітті на день Різдва Христового 25 грудня вказує святитель Климент Олександрійський. У III столітті про свято Різдва Христового як про таке, яке святкувалося раніше, згадує святий Іполит Римський, призначаючи читання Євангелія в цей день з 1 глави від Матфея.
Відомо, що під час гоніння християн імператором Максиміаном, у 302 році, нікомидійські християни в саме свято Різдва Христового були спалені в храмі (близько 20 тис. осіб). У тому ж столітті, коли Церква після гоніння отримала свободу віросповідання і стала панівною в Римській імперії, свято Різдва Христового знаходимо у всій Вселенській Церкві, як можна бачити це з повчань святого Єфрема Сирина, святителів Василія Великого, Григорія Богослова, Григорія Ниського, Амвросія, Іоанна Златоуста та інших отців Церкви IV століття на свято Різдва Христового. Святитель Іоанн Златоуст в слові своєму, яке він говорив в 385 році, назвав свято Різдва Христового дуже давнім. У тому ж столітті на місці печери Вифлеємської, прославленої Народженням Ісуса Христа, рівноапостольна цариця Олена побудувала храм, про пишність якого багато дбав її син Костянтин.
У Кодексі Феодосія, виданому в 438 році, і Юстиніана – в 535, викладається закон про загальне святкування дня Різдва Христового. У цьому сенсі, ймовірно, Никифор Калліст, письменник XIV століття, у своїй історії говорить, що імператор Юстиніан у VI столітті встановив святкувати Різдво Христове по всій землі. У V столітті Анатолій, Патріарх Константинопольський, у VII – Софроній і Андрій Єрусалимські, у VIII – святі Іоан Дамаскін і Герман, патріархи Константинопольські, в IX – преподобна Касія та інші, імена яких невідомі, написали для свята Різдва Христового багато священних піснеспівів, що використовуються сьогодні Церквою для прославлення свята.
Утім, у перші три століття, коли гоніння обмежували свободу християнського богослужіння, в деяких місцях Сходу – Церквах Єрусалимській, Антіохійській, Олександрійській та Кіпрській – свято Різдва Христового поєднувалося зі святом Водохреща 6 січня під загальною назвою Богоявлення. Причиною цього, ймовірно, була думка, що Христос хрестився в день Свого Народження, як можна розуміти про це зі слів святителя Іоана Златоуста, який в одній зі своїх бесід на Різдво Христове говорить: «Не той день, в який народився Христос, називається Богоявленням , але той, в який Він хрестився».
Святкування Різдва Христового разом із Богоявленням в деяких східних Церквах тривало до кінця IV століття, в інших – до V або навіть до VI століття. Пам’яттю стародавнього поєднання свят Різдва Христового та Богоявлення донині в Православній Церкві служить схожість цих свят. Тому й тому передує Святвечір. Чин богослужіння в надвечір’я обох свят і в самі свята абсолютно однаковий.
Згідно з Євангельськими свідченнями, отці Церкви у своїх творах зображують свято Різдва Христового найбільшим і найрадіснішим, яке служить для інших свят.