26 листопада 2017 року, в 25-ту неділю після П’ятидесятниці, в день пам’яті святителя Іоана Златоуста, Високопреосвященнійший Нестор, архієпископ Тернопільський і Кременецький, очолив відправу Божественної літургії в каплиці кафедрального собору Свв. Рівноапп. Костянтина та Єлени міста Тернополя. Напередодні, в суботу ввечері, Владика Нестор молився у цьому ж храмі під час Всенічного бдіння.
Його Високопреосвященству співслужили клірики собору – ключар – протоієрей Євген Заплетнюк, завідувач єпархіальною канцелярією священик Володимир Зубілевич, протоієрей Павло Альбін, диякон Андрій Вовк.
Після відпусту Літургії Високопреосвященнійший Владика звернувся до присутніх із повчанням на тему недільного євангельського читання – притчі про доброго самарянина. У ньому Владика, зокрема, зауважив, що не дивлячись на те, що кожна притча є певним символом, образом, притча про доброго самарянина постійно повторюється в житті кожного з нас, як цілком жива та конкретна історія про кожного з нас. Хто наш ближній? Ближній – це не лише наш родич чи товариш, але кожен, хто потребує нашої участі та допомоги. Без такої любові до ближнього, яку мав самарянин із притчі Христової, ми не можемо виконати Закон Божий, ми не є християнами, і не можемо мати любові до Бога.
Богослужіння архієпископа Нестора в 25-ту неділю після П’ятидесятниці
Також архієпископ Нестор розповів про життєвий шлях Іоана Златоуста, якого в цей день вшановувала свята Церква. Владика підкреслив, що цей святитель відомий не лише великою кількістю своїх записаних і усних праць, і навіть не тим, що сьогодні в Православній Церкві звершується Божественна літургія, яку він упорядкував. Святий Іоан Златоуст прославився на всі віки своєю ревністю та палкою вірою в Бога, зокрема, він за свої кошти утримував притулок для бідних і хворих, годував щодня тисячі людей, а коли треба було стати на захист правди – він сміливо захистився за вдовиць і сиріт, за що був покараний безбожною царицею. Він приклад архієрея та доброго самарянина.
Закінчилося богослужіння молитвою за Україну, яка читається в час війни, а також співом величного християнського гімну «Боже, Великий, Єдиний…», після чого архіпастир благословляв богомольців.