12 березня Свята Православна Церква вшановує пам’ять Преподобного Прокопія Декаполіта, сповідника (бл. 750), Преподобного Тита, пресвітера Печерського, в Ближніх печерах (1190), Преподобного Тита Печерського, колишнього воїна, що в Дальніх печерах (XIV), Преподобного Фалалея Сирійського (бл. 460).
Преподобний Тит, пресвітер Печерський належить до великого сонму отців Києво-Печерських. Він подвизався в Києво-Печерському монастирі в XII ст., був поставлений у пресвітери і проводив житіє, достойне блаженства святих.У нього був брат за духом, чорноризець, диякон, на ім’я Євагрій. Тит дуже любив його і був із ним у великій приязні. Диявол не спав і все зробив для того, щоб вони посварилися. Ненависть дійшла до того, що вони не могли бачити один одного, а коли один із них ішов із кадилом, то інший відвертався. Братія монастиря неодноразово умовляла їх, щоб вони помирилися, але нічого не допомагало. Сталося так, що пресвітер Тит дуже захворів. Будучи смертельно хворим, він почав гірко оплакувати свій гріх і послав до диякона Євагрія з проханням: «Прости мені, брате, ради Господа, що я образив тебе гнівом моїм». Але той не пробачив, навіть почав клясти пресвітера.
Бачачи, що Тит помирає, братія монастиря насильно привела Євагрія, щоб він попрощався з братом. Побачивши його, хворий відразу ж піднявся, упав перед ним на коліна і почав просити прощення. Євагрій, не пробачивши його, сказав: «Ніколи не прощу йому, ні в цьому житті, ні в майбутньому». Ледве він устиг промовити ці слова, як зразу ж упав і помер. Братія хотіла його підняти, але він уже був мертвим. А хворий Тит став здоровим, наче й не хворів.
Страх напав на всіх, коли вони побачили таку смерть Євагрія й чудесне зцілення пресвітера Тита. Братія почала питати його, як це сталося. Преподобний Тит розповів їм таку історію: «Коли я хворів, то бачив ангелів, які відійшли від мене і плакали, що я помираю. І бачив бісів, які раділи за мої гріхи. Тоді я почав просити вас, щоб ви відправилися до мого брата й попросили за мене прощення. Коли ви привели Євагрія, я поклонився йому, а він відвернувся від мене, тоді я побачив ангела, який держав палкого списа, яким вдарив диякона, після чого той і впав мертвим. Мені ж ангел подав руку й підняв, і я — здоровий».
Після цього преподобний Тит і братія монастиря ніколи й ні з ким не ворогували. Тит любив усіх, а особливо Бога, знаючи, що любов довготерпелива, любов лагідна, любов не заздрить, любов не чваниться, не є горда (1 Кор. 13, 4). Блаженний пресвітер намагався жити за Святим Писанням «Будьте розсудливі й пильні в молитвах, передусім майте щиру любов один до одного, бо любов покриває багато гріхів» (І Петр. 4, 7, 8). Так він робив у подальшому житті й у своїх пресвітерських жертвах. Життя його було таким, що справджувалися слова апостолів: «Царство не їжа і пиття, а правда й мир». Упокоївся преподобний пресвітер Тит у 1190 р. Мощі його знаходяться в Ближніх печерах.
В акафісті всім преподобним Печерським про нього сказано: «Радуйся, Тите, блаженний, бо силу бісівську ти смиренням зруйнував; радуйся, бо темряву лукавих бісів ти далеко від нас проганяєш».
Преподобний Тит Печерський, який спочиває у Дальніх печерах, спочатку був мужнім воїном. Під час одного походу він був тяжко поранений у голову. Хвороба змусила його відмовитися від військової служби. Тит прийшов у Києво-Печерський монастир і став ченцем. Усе подальше життя оплакував свої гріхи. Перед смертю отримав від Господа повідомлення, що Він простив йому гріхи.
Припускають, що преподобний жив у монастирі в XIV ст. і там упокоївся. Його нетлінні мощі знаходяться в Дальніх печерах.
В акафісті всім Печерським преподобним сказано: «Радуйся, Тите, бо, земного царя воїнство залишивши, ти небесним хоробрим воїном став».