Священномученик Власій, єпископ Севастійський


Якщо пересічну людину запитати, що таке піст, більшість відповість: це коли не можна їсти ковбаси. Але існує альтернативне визначення. Його пропонує Іоанн Златоуст: «Істинний піст є ухиляння від зла, угамування язика, відкладання гніву, приборкання похоті, припинення наклепу, брехні та клятвопорушення. Хто обмежує піст лише утриманням від їжі, той найбільше ганьбить його. Ти постуєш? Доведи мені це своїми справами. Яка користь, коли ми утримуємося від м’яса і риби, а братів своїх угризаємо і з’їдаємо?»

Ще апостол Павло казав, що склад їжі не наближує і не віддаляє нас від Бога. Та й піст без молитви та без справ милосердя ніколи не принесе бажаного результату.

Цього року на шостий день Великого посту, 24 лютого, припадає вшанування пам’яті священномученика Власія, єпископа Севістійського, який  відомий своїм праведним, благочестивим життям. Він був одностайно обраний жителями і висвячений на єпископа міста Севастії. Святому Власію доводилося укріплювати свою паству, відвідувати ув’язнених, підтримувати мучеників.

Багато хто ховався від переслідувачів у пустельних і відокремлених місцях. Власію також довелося піти на гору Аргеос, де він трудився в печері. До нього приходили дикі звірі і лагідно чекали, поки святий закінчить молитву і благословить їх. Хворих тварин святитель зціляв, покладаючи на них руки.

Де переховувався святий, було викрито слугами правителя Агріколая, які прибули для вилову звірів, щоб терзати мучеників-християн. Слуги донесли господарю, що на горі ховаються християни, і він наказав схопити їх. Однак посланці знайшли лише Севастійського єпископа. Прославляючи Бога, Який закликав його на подвиг, святий Власій пішов за воїнами.

Дорогою святий зціляв хворих і творив чудеса. Так, бідна вдова поскаржилася йому на свою біду: вовк поцупив єдине її майно – порося. Єпископ посміхнувся і сказав їй: “Не плач, твоє порося буде тобі повернуте…” І, справді, на превеликий подив, вовк прибіг назад і приніс здобич неушкодженою.

Агріколай, зустрівши єпископа улесливими словами, назвав його Другом богів. Святий відповів на привітання, але язичницьких богів назвав бісами. Тоді його жорстоко побили і кинули у в’язницю.

Наступного дня святого знову піддали мукам. Коли ж його вели назад до в’язниці, сім жінок йшли позаду і збирали краплі крові. Їх схопили і намагалися змусити поклонитися ідолам. Жони удавано погодилися на це, сказавши, що зроблять перед цим очищення у водах озера. Вони взяли ідолів і втопили їх у найглибшому місці, після чого християнок почали жорстоко катувати. Святі стійко терпіли муки, укріплюючись благодаттю Божою, тіла їх перетворилися, стали білими, як сніг, і замість крові з ран текло молоко.

В однієї з жінок було два юні сини, які просили матір, щоб вона допомогла їм досягти Царства Небесного і доручила піклуванню єпископа Власія. Семи святим жонам відсікли голови.

Святого Власія знову привели до Агріколая – і він знову непохитно сповідав віру в Христа. Правитель наказав кинути мученика в озеро. Святий, підійшовши до води, осінив її хресним знаменням і пішов, як по суші. Звернувшись до язичників, що стояли на березі, святитель запропонував їм йти до нього, закликавши на допомогу своїх богів. На це осмілилися 68 наближених правителя і всі, увійшовши у воду, негайно потонули. Святий же, підкоряючись велінню Ангела, який з’явився йому, повернувся на берег.

Агріколай був в люті від того, що втратив найкращих слуг, і наказав обезголовити святого Власія, а з ним і двох доручених його піклуванню юнаків, синів мучениці. Перед смертю священномученик молився про весь світ.

Мощі священномученика Власія були перенесені на Захід під час хрестових походів, частки їх зберігаються в багатьох країнах Європи.