Проповідь архієпископа Нестора у неділю 3-тю по П’ятидесятниці


DSC_0687Проповідь архієпископа Тернопільського і Кременецького Нестора, виголошена 25 червня 2017 року, у неділю 3-тю по П’ятидесятниці, на завершення Божественної літургії у храмі Воздвиження Чесного і Животрочого Хреста Господнього в Новому Олексинці Кременецького району.

Ми живемо в час Петрового посту, коли, готуючись до свята первоверховних апостолів Петра і Павла, через покаяння, причастя Святих Христових Тайн боремось з гріхом, зміцнюємося, укріпляємо свої сили на боротьбу з дияволом, на те, щоб бути справжніми християнами.

Разом з тим нині часто люди не хочуть помічати свої гріхи і навіть придумали поділ гріхів на великі і звичайні, або повсякденні. Часто можна почути: нікого не вбив, нічого не вкрав, отже, гріхів не маю. Але чи справді це так?

Відповідь на це питання дає сьогоднішнє Євангеліє: «Якщо око твоє світле, то і все тіло твоє світле. Якщо тіло твоє темне, то й все тіло твоє темне». Ці слова із сьогоднішнього недільного читання на перший погляд незрозумілі. Але насправді вони вказують нам на той шлях, яким ми направляємо своє життя до Христа Спасителя. У цих євангельських словах йдеться про те, як ми сприймаємо інших людей. Ясне око – це коли ми бачимо в інших людях добре і, зі свого боку, бажаємо їм добра. Тоді як справжні православні християни ми живимо по любові і вона веде нас до спасіння, до Бога. Якщо ж наше око темне, тобто ми маємо заздрість, гнів, образу на інших людей, ми зневажаємо інших, вважаємо себе кращими за них, то в нашому серці немає любові і ми живемо за заповідями диявола і виступаємо проти Бога, живучи в гріху і беззаконні.

Орієнтиром нашого життя є любов. Перш ніж взятися якусь справу, ми повинні запитати себе: я це роблю з любов’ю чи з ненавистю, заздрістю, обманом і злом? Якщо перед кожною справою ми будемо давати собі відповідь на таке питання, то будемо знати, як чинити, щоб жити по заповідях Божих.

Колись чоловік приступив до старця і почав його спокушати – пропонував йому закурити сигарету. Мовляв, нічого страшного в тому нема, закури зі мною. Старець відповів згодою, але запропонував перед тим помолитися. Чоловік здивувався: мовляв, навіщо перед тим, як курити, молитися? На що старець відповів: «А навіщо робити справу, перед якою не можна молитися?»

Орієнтиром у наших справах є совість, яка веде нас по шляху життя і вказує, добрі ми справи чинимо чи лихі, живемо ми з Богом чи за своїми пристрастями. Ці пристрасті можуть бути різні, але головне в них те, що вони суперечать заповідям Божим. І часто у житті ми стоїмо перед вибором: зробити справу Божу чи послужити своєму задоволенню, збагаченню чи й злу. І про це нам також говорить сьогоднішнє Євангеліє, коли каже, що не можна служити двом панам – Богові і Мамоні.

Мамона – це не тільки матеріальне збагачення, гроші чи якісь матеріальні блага, яких ми прагнемо. Мамона – це наш пошук усього того, що нам може замінити Бога. Якщо якісь речі, люди чи справи замінюють нам Бога і ми вважаємо, що через них можемо в неділю чи в свято не йти до храму, то це і є наша Мамона, наш ідол, якому ми поклоняємося, а в Бога ми тоді не віримо. Якщо ж ми все-таки відкладаємо всі справи заради молитви, щоб прийти до храму, щоб достойно приготуватися і причаститися Святих Тайн Тіла і Крові Христових, то справді Бог для нас є на першому місці, то й Він по Своїй великій любові до нас, по Своїй великій милості подасть нам усе необхідне.

Так, як ми чули слова Христові про лілеї – рослини, які не докладають жодних зусиль, а красою перевищують усе, що може зробити людина. Чи про птахів, які не сіють, не жнуть, але Господь їх годує. Звичайно, це не означає, що ми маємо склавши руки чекати, поки Господь подасть нам усе необхідне. Ми повинні працювати, але разом з тим завжди пам’ятати, що ця праця дасть результат, лише якщо вона буде благословенна Богом, коли ми будемо надіятися на Бога і просити Його допомоги. Якщо ж ми намагаємося зробити щось самотужки, вважаючи, що Бог у нашому житті не потрібен, то таким чином ми нічого не здобудемо, а якщо на якийсь час і отримаємо матеріальні блага, то втратимо набагато більше.

Тому, дорогі браття і сестри, кожен з нас повинен пам’ятати, що Бог є наперед усього. Він нас створив, Він подав нам усе необхідне для життя, і лише якщо ми будемо йти за Його святими заповідями, якщо будемо жити так, як належить жити православному християнину, то це життя приведе нас не тільки до спасіння у вічності, а й подасть нам усі блага, що потрібні у нашому земному житті.

Сьогодні ми з вами спільною молитвою освятили цей новий престіл. Ви потрудилися, щоб прикрасити храм, щоб це серце храму – святий престіл – був справді радістю для людей, які будуть споглядати на нього. На цьому престолі буде, як і сьогодні, приноситися Божественна Євхаристія, Тіло і Кров Христові будуть подаватися людям, і він буде, як ми чули в молитві, непохитним аж до кінця віку. Тож нехай Господь благословить усіх щирих православних християн вашої парафії, всіх жертводавців, які своїми зусиллями спорудили цей престіл, всіх тих, хто щиро трудиться для храму Божого. Вашою працею ви приносите користь не тільки для парафії, а й, передусім, для власного спасіння.

Нехай по благословенню Божому завжди в житті кожного православного християнина буде лише благо. Щоб кожен, живучи по заповідях Божих, борючись з гріхом, відкидаючи всякий гріх, не ділячи його на великий чи дрібний, але прислухаючись до голосу Божого, який нам вказує, як потрібно жити, щоб спастися, прийшов до спасіння і Царства небесного.

Нехай благословення Господнє завжди перебуває з усіма нами! Слава Ісусу Христу!