Архієпископ Нестор співслужив Патріархові у день пам’яті священномученика Макарія, митрополита Київського (відео)


14 травня 2018 року Православна Церква вшановує пам’ять священномученика Макарія, митрополита Київського, Галицького і всієї Руси, нетлінні і чудотворні мощі якого спочивають у Володимирському кафедральному соборі столиці. Також цього дня повнота Української Православної Церкви Київського Патріархату відзначає 52-гу річницю служіння Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета на Київській архієрейській кафедрі. За всю понад тисячолітню історію Української Церкви – це найдовший період неперервного служіння на Київському престолі, повідомляє прес-центр патріархії.

14 травня 1966 р. владика Філарет був призначений архієпископом Київським і Галицьким, Патріаршим Екзархом всієї України та з того часу в сані архієпископа, митрополита, а з жовтня 1995 р. – Патріарха несе своє служіння в Українській Церкві на столичній кафедрі.

З нагоди свята, 13-14 травня 2018 року Предстоятель Київського Патріархату очолив у Володимирському кафедральному соборі м. Києва урочисті богослужіння, під час яких Святійшому співслужив, зокрема, архієпископ Тернопільський і Кременецький Нестор.

14 травня 2018 року, у самий день свята, Святійший Патріарх Філарет звершив Божественну літургію у Володимирському кафедральному соборі. Його Святості співслужив собор архієреїв Української Православної Церкви Київського Патріархату з України та закордону, численне духовенство міста Києва, Київської та інших єпархій, які прибули до столиці.

Після закінчення Літургії Предстоятель очолив молебень до священномученика Макарія, перед його нетлінними і чудотворними мощами. Потім, під багаторазовий спів величання святому Макарію, Патріарх, архієреї, духовенство та парафіяни благоговійно приклалися до мощей священномученика.

Урочисте богослужіння завершилося уставним многоліттям.

Священномученик Макарій, митрополит Київський, Галицький і всієї Руси жив у XV столітті. Про те, де саме народився майбутній Святитель, немає достатніх відомостей. Відомо, що батьки виховали його у православній вірі.

В юнацькі роки він ніс послух у київських монастирях, в одному з яких прийняв чернечий постриг, а згодом переїхав до Вільно (суч. Вільнюс). Близько 1478 року він стає архімандритом Віленського Свято-Троїцького монастиря та Митрополичим Намісником над усіма православними монастирями і церквами Литовського Князівства.

В 1495 році, після смерті Київського Митрополита Іони (Глезни), Собором руських (українських) архієреїв відбулося поставлення архімандрита Макарія Митрополитом. Для одержання благословення до Константинопольського Патріарха Нифонта були послані старець Діонісій і чернець Герман. 1496 року Патріарх надіслав Великому князеві, княгині та митрополиту Макарію листа з благословенням.

Митрополит Макарій був ревним пастирем, стежив за дисципліною духовенства, намагався підвищити моральний рівень священнослужителів своєї Митрополії, але до порушників церковної дисципліни та християнської моралі був дуже суворим. Багато допомагав він нужденних. Також святитель виступав на захист Православної Церкви від католицьких можновладців.

У ті часи, усі Київські митрополити, які були до святителя Макарія, жили не в Києві, адже давнє місто було напівзруйнованим. Їхати туди вважалося небезпечним через напади татар. Після обрання митрополит Макарій, за прикладом своїх попередників, якийсь час жив у м. Вільно. 

Митрополит Київський Макарій вважав своїм архипастирським обов’язком відвідати давню кафедру Київських митрополитів й підтримати свою паству. 

У пасхальні дні 1497 року митрополит Макарій поспішав відвідати Київ. Однак, планам митрополита не судилося здійснитися: під час поїздки Митрополит Макарій постраждав мученицькою смертю. Сталося це у селі Скриголов, що неподалік від міста Мозир (територія сучасної Білорусі). Митрополит Макарій проїжджав повз це село саме у неділю (14 травня) та зупинився, щоб відслужити у місцевій церкві Літургію. Під час Божественної Літургії стало відомо, що наближаються татари. Митрополит Макарій вийшов на амвон і повідомив про це вірних, закликаючи їх сховатися: “Рятуйтесь, діти мої, а мені не можна. Я віддаю себе в руки Господні”. Всі сховалися у лісі. Сам митрополит залишився у церкві та продовжив молитись. Увірвавшись до храму, татари вбили митрополита Макарія перед Престолом у вівтарі, відрубавши йому голову.  

Після відходу татар місцеві селяни повернулися до свого села. Через декілька місяців під час косіння серед трав було знайдено нетлінне тіло митрополита Макарія. Незабаром разом із монахами Києво-Печерської Лаври мощі доставили зі Скриголова до Києва у Софійський собор, поклавши їх у раку. Біля раки священомученика Макарія сталося багато чудес.

В 1547 році митрополита Макарія було канонізовано. З того часу мощі священномученика перебували у Софійському соборі. У 1930-х роках мощі перенесли у Свято-Володимирський кафедральний собор, де вони й перебувають зараз.