Архієпископ Нестор: «Щоб оздоровити суспільство, потрібна велика спільна праця»


IMG_4593Виступ  архієпископа Тернопільського і Кременецького Нестора на обласній конференції на тему духовно-морального виховання у навчальних закладах Тернопільщини 9 червня 2017 року.

Ми живемо у пострадянському суспільстві. Вже практично два покоління виросли, сформувавшись як особистості без ідеологічного впливу радянського суспільства, але насправді мине ще не один десяток років, поки ми по-справжньому позбудемося цього впливу.

У радянські часи був зруйнований світогляд віруючої людини, попри те, що на Тернопільщині вплив радянської системи був значно менший, ніж на українських землях за Збручем. Але ми й досі маємо справу з наслідками того періоду, адже в радянському суспільстві ми втратили дуже важливий елемент християнського життя – розуміння того, що віра є частиною світогляду. На жаль, у сучасному суспільстві віра перетворилася на щось таке, чому людина присвячує вільний від основного заняття час і розділяє себе як християнина і як члена суспільства. У храмі людина щиро молиться, кається у своїх гріхах, а виходячи з храму, вона живе за законами суспільства, яке дозволяє давати і брати хабарі, обманювати, ставитися до своїх обов’язків не з повною відповідальністю, і це не вважається гріхом.

Звичайно, щоб оздоровити все суспільство, потрібна велика спільна праця, яку дуже часто покладають тільки на Церкву. Насправді ж це є спільною відповідальністю і влади, і самого суспільства, і кожної людини зокрема. Щоб наша духовність була не тільки на словах, щоб вона не була таким собі хобі, а щоб справді в нас був Дух Божий, нам потрібно працювати разом.

Читайте: Всеукраїнський молодіжний православний табір «Вірля-2017» чекає на молодь України

Перевиховати людей, які вже сформувалися як особистості, дуже важко. Інша справа молодь: діти, школярі, студенти, ті, хто зараз формується як духовна особистість. Тут якраз є найбільше можливостей для праці і водночас найбільше відповідальності. Адже ми розуміємо, що дитину виховує багато різних аспектів життя: не тільки шкода чи вуз, а, передусім, батьки, але також і суспільство, все те, що вона бачить довкола себе: вулиця, телебачення, інтернет, друзі, реклама, соціальні традиції поведінки тощо. Усе це формує дитину, і ми бачимо, що сьогодні вона може з усього цього почерпнути багато негативних прикладів.

Ми розуміємо, що гріх діє у світі. Як віруючі люди ми не можемо відкидати буття диявола. Як говорили святі отці, оскільки диявол не може зробити привабливим пекла, то робить привабливою дорогу до нього. І нині ми живемо в суспільстві, де диявол для оцих дітей робить дорогу до пекла привабливою. Наше ж завдання полягає в тому, щоб ця дорога до пекла не привабила дитину. Часто люди, далекі від справжнього духовного життя, сприймають те, що Церква прагне працювати з молоддю, прищеплювати їй правильний світогляд, як те, що Церква просто хоче виростити собі майбутніх парафіян, які будуть належати до певної конфесії.

Читайте: Архієпископ Нестор: «Християнська етика не замінить недільні школи»

Це зовсім не так. Прикро, що так думає багато не тільки пересічних людей, а й тих, від кого залежить формування нашого суспільства. Насправді Церква несе відповідальність за всіх людей, які є християнами, і від цього залежить і повнота віри, й ставлення до інших людей нашого суспільства.

Зважаючи на це, з одного боку, Церква може вільно працювати в суспільстві. З іншого – ця праця все одно обмежена заборонами, пересторогами, надмірною толерантністю сучасного суспільства, яке, схоже, толерантне до всіх, окрім християнства.

Насправді якщо ми говоримо про те, що Україна є християнською державою, зважаючи на те, що понад 90 відсотків населення країни є християнами, ми повинні говорити про Христа всюди і завжди, починаючи з дітей наймолодшого віку. Звичайно, що перш за все над цим мають працювати батьки: у віруючих сім’ях батьки, хресні батьки справді займаються формуванням дитини як особистості. Але, на жаль, таких практикуючих віруючих людей, які прагнуть знати істини віри, є не так багато. Більшість же вважає, що знає все ліпше від священика і не хочуть сприймати навчання. У такому разі дитина отримує спотворене виховання – часто напіватеїстичне, з насмішкою.

І там, де не допрацьовує сім’я, повинно братися за працю християнське суспільство. Дуже добре, що у нас до шкільного курсу введений курс «Основи християнської етики». Звичайно, це не вузькоконфесійний предмет. Погано, коли в тих чи інших навчальних закладах представники однієї конфесії мають абсолютний доступ до дітей. Головне ж у цьому предметі те, що він прищеплює основи християнської етики і культури, формує людину, яка є віруючою не тільки в храмі, а й у суспільстві, яка несе Христа іншим людям. Цю віру потрібно формувати в людині з раннього дитинства.

Читайте: Недільні школи в Україні: повернення в минуле чи крок у майбутнє?

Виховуючи дітей, ми часто наводимо приклади видатних українців попередніх століть, їхні досягнення у царині науки й культури, патріотизм, їхню боротьбу за Україну. Але при цьому ми забуваємо, що для них християнство було не хобі, а основою світогляду. Ця людина не могла уявити себе невіруючою, відірваною від Закону Божого, від Христа. Так, і тоді люди грішили, але при тому розуміли, що це суперечить людській природі. Якщо ми тепер дійдемо до такого розуміння, то і злочинність буде нижчою, й аморальності не буде, тоді наше суспільство оздоровиться. А для цього нам потрібно формувати християнський світогляд наших людей.

Ця робота є дуже важкою. І братися до праці нам потрібно усім разом. Мойсей, вивівши народ ізраїльський з Єгипту, сорок років ходив по пустелі, щоб люди змінилися, перевиховалися, щоб ті, хто пам’ятав єгипетське рабство, вимерли. Дуже важливо, щоб і в нас вимерло оте радянське рабство. Ми повинні змінити себе, змінити суспільство, пустити у своє життя Христа як частину нашого світогляду. Без цього формування здорового суспільства неможливе. Утвердження Христа у нашому суспільстві суперечить толерантності, яка панує нині.

З медичної точки зору толерантністю вважається ослаблення організму, близьке до загибелі, коли організм не бореться з хворобами і вмирає. Тож вважати, що бути безбожником, сектантом так само нормально, як людиною віруючою, християнином, ми можемо лише, якщо хочемо, щоб наше суспільство вмирало. Якщо ж ми зробимо Христа невід’ємною частиною свого життя і світогляду, лише тоді матимемо здорове християнське суспільство. Саме з таким ставленням до цього питання ми маємо виховувати сучасних дітей і молодь. Це не означає, що вони не повинні знати про інші релігії та інші точки зору. Наше завдання – нести їм істину про Христа. Якщо ми віримо в Бога, любимо Бога, Україну й дітей, за яких відповідаємо, то повинні йти до них з вірою, любов’ю і Христом у своєму серці.

Нехай Господь благословить всіх наших педагогів, вчителів, викладачів християнської етики, нехай веде нас по шляху спасіння і оздоровлення нашого суспільства.